Чудо

(Присвячується Василини Фрумес)

Біла, пухнаста берізка,

Качають гілки, «уніс'он» ...

Летить втомлена сережка,

Відображаючи сонця тон ...

Гор'ішь, як строката наречена,

У променях заходу небосхил ...

І гріє душу, чомусь, «Веста»,

Як мучить вчорашній набрід ...

І, ти, сто'ішь, як парку диво,

Колишучись на ветр'у.

Смуток, твоя, колиша «буд-то»,

Розвиваючої «мантр'у» ...

Тягне дальності дор'ога,

Пташиним гомоном руч'а ..,

Тоня .., ніби «недотрога»

Заливається «ніч'а» ...

Що, ти, в толк »Моя, родн'ая»,

Щедро ласкавість ман'я,

Сипешь «мрії», в «заводн'ая»,

Обриваючою мене ...

Вітер гнуться листя парку,

Берізки гілки раскач'ал ...

Станов'іт, мене, «зап'арка»,

З цією думи «одіч'ал» ...

3:00, Сб 19.01.2013