Незакінчена історія однієї маски: чи потрібен межа толерантності?
Зручно ходити в масках. Сидиш, наприклад, в автобусі, одягнув маску апатії або, навпаки, зосередженості і плювати на літню пані з важкими сумками, що висить навпроти на поручнях. Люди живуть в масках: хтось іде в байдужість, хтось напинає розумну личину, багато надто серйозні, часто солодкаво терпимі, чомусь фальшиво толерантні. Ось про останню сліпий масці хотілося б поговорити. Правда, вона погано тримається на народі, частіше ж її вперто напинають або непомітно накидають на очі.
Зараз толерантна маска наполовину знята. Державне особа здалося після побиття поліцейського на ринку в Москві. До цього мовчали. Бачили, що невдоволення приїжджими «гостями» зріє, навіть десь перезріває і лопається, але все одно мовчали, ховаючись за маскою толерантності. Ні, ну справді, як же це можливо - жити в Європі, а поступати як варвари, ми ж цивілізовані, толерантні. Втім, не варварів чи треба терпіти?
І цікаво, кому? Може, країні, або народу, або окремому дяді Васі з Урюпінська? Хто не знає, але, надівши на дядю Васю маску міжнаціональної терпимості, його забули запитати, а чи подобається йому в ній. Бути може, вона йому і не йде зовсім, бо колись він жив у Казахстані чи Узбекистані, але братська країна розвалилася, і добрі сусіди по сходовій клітці раптово змінилися в обличчі, ніби скинули маски. Вузькоокі други якось раптом зробилися нетерпимі до светлокожим землякам і погнали їх зі своїх міст і сіл. А щоб у клятих окупантів поменше було чого відвезти, змовилися і не давали за нажите добро і ламаного гроша. При цьому не забували сміятися в обличчя, дражнити дітей, погрожувати кинджалами, мазати двері квартир лайном, підпалювати гаражі. Так і роз'їжджалися дяді Васі і тітки Люби з порожніми кишенями по глухих російським містечкам і селах.
Але образи йдуть, та й принижені дяді Васі вимирають. До того ж у російського народу є одна особлива риса характеру - віра в незмінно хороше, а тому він здатний щиро прощати чиїсь злі витівки. Чи потрібна ця риса чи ні, але вона перемагає здоровий глузд. Звичайно, якщо витівки не стають постійними. Але на цей випадок у високих умів припасена маска толерантності. Її одягають і - хоп, все добре.
Навіть якщо у Пугачову перекривають трасу і вимагають когось виселити, це не означає, що маски немає. Просто вона сповзла з обличчя кількох десятків тисяч пугачовців. У решти ж народу все гаразд: йому не розкажуть про далекий Пугачов, а покажуть події у близькій Сирії. Маска терпимості глуха: вирізи під очі в неї заклеєні замовчуванням і відвертою брехнею. Того ж, хто захоче проколупнути дірочки, щоб самому подивитися й іншим показати, присоромити, скажуть, мовляв, нема чого міжнаціональну ворожнечу розпалювати. А можуть і по рогам дати.
Чому так? Здається, комусь неймовірно вигідна ця тривала гра в гастарбайтерство, навіть незважаючи на трапляються ПП і іноді лунають згори окрики. Існує, як кажуть, система противаг. На деяких вагах з одного боку висить прибуток, з іншого - порядок. Як тільки будь-яка чаша переважує, робляться висновки. Цього разу опустилася чаша з порядком - покалічили поліцейського. Маску привідкрили - почалися рейди, чищення, депортації. Чи надовго? Поки не наступить рівновага. Зрештою прибуток з порядком устаканиться, і знову побачимо толерантність.
Шкода, що на положення шальки терезів не впливають скарги громадян. Як, скажімо, тих людей, що мучилися кілька років від сусідства з лихим дагестанці, які напали в підсумку з кастетом на поліцейського. Кепсько, що чиюсь прибуток поки не можуть переважити чинені гастарбайтерами пограбування, згвалтування і вбивства неполіцейська.
У тій же Європі після багатьох років носіння милих толерантних масок стали траплятися нетолератние події. От тільки їх скоюють уже ті, до кого аборигенів закликали бути терпимими. Вийшло як у казці: у зайчика була хата луб'яна, а зараз зайка біля хати живе. Тепер маски скинуті, європейське суспільство заговорило і обурився. Але чи не пізно?
Там же, в Європі, один великий політик, виявляється, намагався виправити ситуацію з напливом (слово-то яке вірне) мігрантів. Правда, він не зміг повернути потік назад. Було це ще в ті часи, коли про який-небудь засилля і мови не йшло. Напевно, цей розумний чоловік розумів, що вигода від запрошених людських ресурсів короткочасна, а переродження країни назавжди, все ж таки не свиней розводять. Цікаво, чи можна наш потік ще повернути або доля країни - повторити цей шлях?
