Куди поділися намордники? Обережно, злий собака!

Прогулюватися в парку, на пляжі і навіть у дворі власного будинку сьогодні вже не безпечно і абсолютно не комфортно. Ці місця громадського відпочинку давно заполонили собаківники-любителі зі своїми вихованцями. Ми звикли вважати, що любов до тварин робить людину добрішою, терпиміше, организованней. На практиці ж справа йде зовсім інакше.

Собаки без намордників і повідків граються в громадських місцях навіть там, де є попереджувальні таблички - "З собаками вхід суворо заборонений!». Спроба зробити зауваження часто наштовхується на сплеск агресії, і чим більше і небезпечніше собака, тим впевненіше почувається господар, що часом миттєво проявляється у вигляді добірного мату. Та що там чоловіки - навіть тиха домогосподарка або мила дівчина раптом виявляють таку злість, наче їх смертельно образили. У такі моменти на них самих хочеться надіти намордник!

У той час як власники собак мирно прогулюються уздовж горизонту, томно покурюючи і ведучи світську бесіду по мобільному телефону, мами, що гуляють з дітьми на ігрових майданчиках, не дрімають: вони стоять на сторожі, немов прикордонники, що охороняють кордон від ворожого вторгнення. Навіть якщо, прорвавши оборону, собака не збирається кусати дитини, то її стрімкий біг і стрибок, який повалив карапуза на землю, може призвести до сумних наслідків. Заїкання і довічна боязнь собак не сприяють здоровому розвитку. Але ненароком зламана чуже життя собачників хвилює набагато менше, ніж свобода власного вихованця.

Нерідкі випадки, коли вигулював собаку не можуть поділити територію між собою і вступають у сутичку. Знаходження в безпосередній близькості в такій ситуації не тільки страшно, але й небезпечно. Для гуляє поруч дитини це загрожує якщо не укусом, то сильним переляком, а подальші спогади про злісному оскалі і рику не в'яжуться з поняттям «Друг людини».

Якщо собаки і їх власники відчувають себе господарями становища, то володарі не менше улюблених кроликів і кішок тримають своїх вихованців на короткому повідку і готові прикрити їх своїм тілом в разі нападу. І нерідко в таких ситуаціях саме люди відчувають на собі силу собачої щелепи.

Не відчувають себе в безпеки бігуни, велосипедисти, ролери та скейтери. Їх стрімкий біг будить у псини тваринний інстинкт - наздогнати і перемогти!

Закон каже, що в багатолюдних місцях собака повинна бути на повідку. На жаль, про намордниках той же закон говорить більш розмито, вимагаючи надягати їх на злісних собак. А який господар скаже, що його собака злісна, якщо навіть вимога тримати її на повідку ігнорується?

Улюблена фраза собаківників - «Вона не кусається!».

Для людини, яка боїться собак, це не аргумент. Навіть якщо величезна псина просто підійде обнюхати перехожого, де гарантія, що для людини з хворим серцем це не стане критичним стресом? А якщо на тлі особистих страхів це викличе серцевий напад ?! Та й дружелюбність дрібної собачонки не компенсує порвані лапами колготки або забруднені брюки.

Весняна відлига оголює перші молоді паростки зелені, з якої пробиваються боязкі бутони і відталі продукти життєдіяльності братів наших менших, що перетворюють газони в мінне поле. Печеня літнє сонце висушує екскременти, утворюючи з них сухі білі кульки, якими нетямущий діти малюють, немов крейдою.

Якби псинка накакала будинку, вона напевно отримала б серйозну прочухана. Чому ж прибрати за нею на вулиці навіть в голову не приходить?

На громадських пляжах заборонений вигул собак. Але кого це хвилює, якщо коханий Шарик, знемагаючи від спеки, відчуває гостре бажання похлюпатися в річці, побігати уздовж берега, покопатися в піску і позначити незасвоєну територію? Батьки ховають їстівні припаси, терміново евакуювали дітей з води і відводять їх подалі від берега. А коли, нарезвівшісь, песик вирішує подрімати в тіні поруч з чужою дитячою коляскою, дорослі струшують пісок з покривал, а діти повертаються до своїх ігор і викопують з піску ще свіжі «скарби».

Вже давно стало нормою поведінки залишити після себе гору сміття й екскрементів, а завтра шукати нове чисте містечко для приємного відпочинку.

«А ще боремося за звання будинку високої культури побуту ...».