Історія російського джазу. Все добре, прекрасна маркіза?
Як відомо, сексу в СРСР не було. Могло б і джазу не бути. Великий пролетарський письменник А.М. Горький, не розібравшись, охрестив музику негрів Нью-Орлеана "музикою товстих», і це був майже вирок.
На щастя, майже одночасно зі статтею Олексія Максимовича на екрани вийшов фільм «Веселі хлопці». Перший перегляд «Джаз-комедії» (так спочатку називався цей фільм) походив якраз на дачі А.М. Горького, в селі Горки. «Буревіснику», мало не «закопав» весь нарождавшийся радянський джаз, фільм сподобався. Сподобався він і місцевим жителям, яких теж запросили на сеанс. Один сільський хлопець висловив своє захоплення, вигукнувши: «Веселі хлопці!» Так фільм і назвали.
Відомо, що і товариш Сталін був завзятий кіноглядач. Йому теж сподобався фільм, а особливо актриса Любов Орлова. Таким чином, радянський джаз був врятований. Втім, головному джазмену Радянського Союзу Леоніду Утьосову весь час доводилося доводити, що його джаз - зовсім навіть не «музика товстих», а обслуговує культурний відпочинок радянських трудящих.
Відразу після «Веселих хлоп'ят» оркестр Л. Утьосова затіяв постановку вистави-концерту «Пісні моєї Батьківщини». Репертуар концерту був революційний і патріотичний. «Тачанка», «Партизан Железняк» і «Полюшко-поле», які всі вважають піснями Громадянської війни, вперше прозвучали у виконанні Л. Утьосова в цьому спектаклі в 1936 році.
Пафосну програму розбавляли пісеньки без особливої ідейного навантаження, зате веселі та дозволяють їх розіграти у вигляді сценок (ясно, що «Партизана Железняка», як не старайся, весело розіграти не вийде). Серед таких дрібничок-веселушек опинилася і пісенька «Все хорошо, прекрасная маркиза». Пісенька була французька, а перевів її на російську мову поет Олександр Безіменський (1898-1973). До революції майбутній комсомольський поет закінчив гімназію. Судячи з усього, навчався він добре, тому французьку мову знав і пісеньку перевів майстерно.
Як годиться старанному гімназистові, А. Безіменський, непогано знав і німецьку мову. Написаний ним комсомольський гімн «Молода гвардія» - акуратний переклад пісні німецьких соціал-демократів «Зорі назустріч» («Dem Morgenrot entgegen») на вірші Генріха Ейльдермана. Про «Молоду гвардію» зараз, мабуть, тільки професійні комсомольці пам'ятають. Інших віршів А. Безименського навіть великі фахівці з радянської літературі не назвуть. Дивне все-таки це заняття - поезія. Дивне і страшне. Все життя, як проклятий, пишеш вірші, а після смерті світу залишаються товсті томи, а дрібниця якась і ганчірка. До того ж всього-на-всього переклад пересічної французької шансонетки.
Ну, що стосовно «шансонетки», то не така вже вона і пересічна. Її автор - видатний французький джазмен Рей Вентура (Raymond Ventura) (1908-1979). Вентура - не тільки колега Л. Утьосова. Творчі шляхи музикантів в чому схожі.
Вентура в 16 років організував перший джаз-оркестр, а в 1929 році став керівником оркестру «Рей Вентура і його колеги» (Ray Ventura et ses Coll # 233-giens). Оркестр Рея Вентури був дуже популярний в 1930-і роки, його радісно зустрічали у багатьох країнах світу. З 1942 по 1944 рік музиканти проживали в Аргентині. Крок цілком розумний, оскільки в окупованій нацистами Франції оркестр напевно виявився б підозрілим і за репертуаром («негритянська» музика), і за національним складом.
Приміром, увагу «експертів» у есесівській формі напевно затрималося б на прізвища композитора Поля Місракі (Paul Misraki) (1908-1998), який склав музику «Прекрасної маркізи» і не тільки її. «Мізрахі» у євреїв з Туреччини чи Північної Африки така ж поширене прізвище, як «Рабинович» у євреїв Східної Європи. Так що в ті роки «веселим хлопцям» з Франції було не до веселощів.
Але після війни Вентура зі своїм оркестром повернувся на батьківщину і продовжував давати концерти і зніматися в розважальних кінофільмах. Диски з музикою та піснями оркестру Рея Вентури продаються досі, оскільки стали безсумнівною класикою жанру і одним із символів європейських 1930-х років. Так само, як оркестр Л. Утьосова залишається одним із символів 1930-х років радянських.
