Скрізь сліди достатку і праці? Запрошення до книжкового подорожі в російську село
Книги в домашній бібліотеці самі собою комплектуються в своєрідні «сімейства». По затребуваності - це один резон. Інший, не менш важливий, - по темі. Одне з улюблених «сімейств» - книги про село. Трохи їх, таких книг, які для мене представляють сукупний портрет російської села, від сивої давнини до сьогодення.
Читаю-перечитую - і бачу, як вірна собі в дрібницях і у великому, як не змінюється, розсікаючи століття, російська село - селянська Росія.
Оголошу список - може, хто що в ньому і дізнається. Або збереться дізнатися.
А. Н. Енгельгардт. Листи з села. М., Алгоритм, 2010. ISBN 978-5-9265-0586-0;
Є. Я. Дорош. Дощ навпіл з сонцем. Сільський щоденник. М., Радянський письменник, 1990. 2-е вид. ISBN 5-265-00557-9;
С. А. Мартьянова. Лазоревие зорі. Ростов Великий, 2000;
Н. І. Леонов. Село моє рідне, Села. 1-а частина: Уссурійськ, 2003- 2-а частина: Уссурійськ, 2005;
Н. В. Ефлатов. Сільський сход. Ростов, Ярославль, 2009;
П. І. Зайцев. Записки заплавного жителя. Рибінськ, Медіарост, 2011. ISBN 978-5-904886-09-7;
Російське село в оповіданнях її жителів. Під ред. Л. Л. Касаткіна. М., АСТ-ПРЕСС, 2009. ISBN 978-5-462-00992-1.
Як відомо, вийшли книги в різний час, в різних умовах: одні - в повноцінних видавництвах, інші - по суті саморобки.
Першу книгу зобов'язаний знати кожен з російськомовних, хто вважає себе цивілізованою людиною. Книга склалася з очерков- «листів», що публікувалися в «Вітчизняних записках» з 1872 року протягом десятиліття. Автор - відомий російський хімік Олександр Миколайович Енгельгардт. Він був засланий в 1871 році в родовий маєток Батіщево (Смоленська губернія) І почав там господарювати - приблизно як Микола Ростов в останньому томі «Війни і Миру».
«Так як у вас, ймовірно, знайдеться вільний час, то ви могли б вжити його з користю ..., зобразивши сучасне становище поміщицьких і селянських господарств», - запропонував Енгельгардта М. Є. Салтиков-Щедрін у листі від 31 березня 1871.
«Сучасне» - йдеться про період реалізації селянської реформи 1861 року. Селяни поступово ставали господарями. Поміщики настільки ж поступово вчилися управляти сільськогосподарським виробництвом в нових умовах, іноді зубожіло, кидали сільське життя - і кочували в міста, в чиновники.
Звільнення селян настав? Та й від чого звільнятися - від «фортеці» або від важкої праці, що приносить мало користі, лише прожиток?
«Дощ навпіл з сонцем» - книга нарисів, що носить підзаголовок «Сільський щоденник», написана Юхимом Дорошем теж не вмить. Як і Енгельгардт, Дорош рік за роком спостерігав навколишню дійсність. Приїхавши в нечерноземную глибинку (Ростовський район Ярославської області) збирати матеріал для нарису - зібрав, нарис написав, здав - і повернувся. Зняв житло, обзавівся знайомствами в селі і в райцентрі.
Нариси, пізніше склали книгу, виходили в «Новом мире». Оцінку вони отримали неоднозначну. Верховне партійне начальство виявилося невдоволено - очорнення, мовляв. Розповідати правду про те, що бачиш у російському селі середини 50-х - початку 60-х років XX століття, - так, очорнення.
Оскільки правда та була неприємна: природа не бажала підкорятися рішенням партії, а селяни, залежні і від природи, і від партії, другий залежністю вважали тягарем, оскільки залежність перша була природна, згодна зі здоровим глуздом, друга ж - цьому глузду суперечила.
Світлана Мартьянова, автор книги «лазуровий зорі» - моя колега, мій учитель. І ця книга - сама моя улюблена з усіх її книжок. Єдине, що мене не влаштовує в «Зорях», - підзаголовок «Розповіді про природу і людей праці для читання учнів». Оскільки це - скоріше «листи», як у першому випадку. І не «про природу і людей праці» там мова. Це спогади про важкий і прекрасному дитинстві. Важке життя дитини без матері, вдесятеро важче, якщо всі навколо знають: ти - дочка ворога народу, твоя мати - в таборі. Але дитяче серце чуйне на доброту і красу, і тим прекрасна ця пора.
Складена книга з нарисів по календарних християнських свят. Оповідання ведеться від імені дитини - наглядової і вразливого. А ще ця книга - пам'ятник матері. Ні дитинства дочки, ні юності її не бачили?, Рано померлої - з табору повернулася з туберкульозом.
Дві книжки Миколи Леонова - це історія села Села того ж Ростовського району. Історія села, розповіді про окремі персонах і про селянських династіях склали ці видання. Накладом всього 100 примірників вийшов кожен «тому» - якраз щоб героям нарисів подарувати. Ну, і в бібліотеку віддати - для нащадків.
Основу «Сільського сходу» Миколи Ефлатова склав документально-автобіографічний нарис «Галахова». Галахова - рідне село автора, який підготував книгу до свого 75-річчя. У нарисі мова - про дитинство, яке прийшло на 1940-і роки. Про селі, про сусідів - сімейства описані по посадам, будинок за будинком.
«Записки заплавного жителя» вперше були опубліковані Ю. Кублановского в «Новом мире». Потім - в «Нашому сучасника». А в минулому році вийшли в Рибінську повністю і окремою книгою. Автора, Павла Зайцева, публікатор називає мологжаніном. Напевно, і сам П. Зайцев так себе називав, і його співвітчизники - жителі тієї Росії, що пішла на дно Рибінського моря. Принаймні, будучи виселені з отчої землі, розкидані по містах і селах Ярославщини, вони селилися і трималися разом. То був селянський рай в заплаві річок Мологи і Шексни: спокійна природа, родюча земля, багатющі луки - але заплавні жителі велінням партії та уряду були вигнані з раю.
Завершує список монографія «Російське село». Це результат багаторічної роботи наукового колективу: опубліковано прокоментував записи історій літніх селян різних регіонів Росії. Книга являє собою гарну роботу етнографів, філологів, істориків. Публікації не тільки містять інформацію про людей, події, але відтворюють, так би мовити, саму промову згадують про минуле строків.
В цілому ж цей мій книжковий набір дає достовірний портрет російського села і російського селянина. Ні очернительства, ні лакування: така вона, основа основ - село російська. Притулок спокою, праць і натхнення, де пейзани і пейзанки протягом майже півтори сотні років (якщо рахувати від «Села» Пушкіна) «тяжкий ярем до труни всі тягнуть».
