Стара і вічна історія кохання.
Михайло Журавльов жив у ДОЛГІН - маленької глухому селі під Рязанню.
Нічого не затьмарювало дитячих років хлопчика. Був він щасливий, і йому здавалося, що все навколишнє дано йому назавжди, на все життя. Але настав страшний час, жорстока Друга Світова Війна.
Фашисти напали на нашу країну, фронт наближався до села ДОЛГІН. Жителі рили на городах ями - ховали в них від гітлерівців речі. Потім всім селом переселилися в ліс, до річки Кішня, в саму глухомань.
Якось Мишко вирішив сходити в своє рідне село, розвідати, чи немає в ній німців.
Крадькома і насторожено прислухаючись до найменшого шурхоту, хлопчик благополучно дістався до села, спершись на сухий сук берези, повалив її на землю. Почувши голоси й жахнувся, поквапився сховатися під листя.
«Ось я потрапив!» - Подумав Мишко.
Але раптом, зовсім поруч з річкою, оглушливо заторохтів кулемет. Висунувши голову з-за листя, перед очима він побачив чиїсь ноги, взуті в чоботи. Там, в неглибокій ямці, виритої в піску, лежав кулеметник і строчив по німецьким солдатам.
Кулеметник переповзав з місця на місце, давав чергу, повз далі і знову відкривав вогонь. Він спеціально хитрував, щоб німці думали, що біля річки засів загін кулеметників.
Але от кулемет ненадовго затих.
- Здорово ви їх дуріть! - Захоплено вигукнув Мишко. Кулеметник, зайнятий боєм, здригнувся і стрімко обернувся до хлопчиськові, кулеметником виявилася молода дівчина, що дуже сильно здивувало Мишка.
- Та щоб тебе! - Сердито крикнула вона, побачивши перед собою хлопчика. - Ти що тут забув?
- Тутешній я, село свою хотів подивитися.
- Подивився ?! Топай звідси, поки живий.
- Дивно! Прошепотів захоплений Мишка. А дівчина-кулеметниця то й справа, перебігала з місця на місце.
- Як звати тебе? - Мишко. Закохано вимовив він своє ім'я.
- Тоді ось що, Михайло, зараз я відходити буду, хочу наказ тобі дати. Сестра моя була вбита фашистами, лежить он у тих кущах. Надією звали ... Схоронитися її в могилі, щоб не поглумилися погані фріци над тілом.
- Sch # 252-tze! (Кулеметник) - закричали з протилежного берега.
- Біжи швидше звідси, зараз я їм задам ... кулеметниця поповзла до берега, а Мишка кинувся у бік кущів. З усіх боків лунала стрілянина. До селі підходили гітлерівці. Ще трохи, і займуть село, тоді Мишкові не жити. Але Мишка переживав за дівчину-кулеметниця, як же вона одна з ними впорається, і картав себе за те що, не пішов за нею.
-Я просто ще маленький, втішав він себе. -Ось Піду в партизан загін, і розшукаю її.
У той же день, коли згустилися сутінки, Ведмедик з друзями ховали сестру дівчини-кулеметника. Вирили могилу під березою, нарвали трави, наламали гілок і розстелили їх на дні. Загорнули Надію в плащ-палатку й опустили на гілки. Незабаром над могилою виріс маленький горбок. Мишка пройшов усю війну до Берліна, був партизаном, перебив сотню німців, і ніколи не забував обличчя тієї молодої дівчини-кулеметника.
Після війни в 1950 році, він прийшов відвідати могилу Надії. І ні як, не очікував зустріти там її, свого незабутнього героя. Свого товариша, дружину і кохання всього життя, дівчину-кулеметниця, Олександру Іванівну, мою прабабусю.
