Як протриматися в бізнесі 20 років? Частина 1
Протриматися у вітчизняному бізнесі з часів утворення перших радянських кооперативів до сьогоднішнього дня - завдання не з легких. Подібних підприємців у Росії небагато. Перед вами - історія старожила радянсько-російського бізнесу.
- Сергію Васильовичу, це тільки так говориться просто - відкрити свою справу. У реальності ці прості слова перетворюються на досить-таки розтягнуту в часі проблему. Яке було починати з нуля, та ще й за радянських часів?
- Починати було ох як непросто! Ніяких відомостей про те, як правильно відкрити свій кооператив, не було. Просто не було. До нас тільки доходили відомості про те, що відкривати їх дозволили, а як відкривати - невідомо. Я збирав дані буквально по крихтах - з публікацій в газетах, з розповідей тих, кому вдалося-таки відкрити свій кооператив.
Я з'ясував, що кооператив можна відкрити тільки на базі якого-небудь великого підприємства. Тоді я сам обійшов всі навколишні підприємства, намагаючись домовитися з їх керівниками. Незабаром директор однієї з контор, які належать залізниці, погодився зі мною співпрацювати. Та й не дивно - я обіцяв регулярно сплачувати орендну плату за виділений мені приміщення, зобов'язувався давати підробіток тамтешньому бухгалтеру і взагалі намагався організувати, висловлюючись сучасною мовою, соціально відповідальний бізнес.
Так все і почалося - 23 березня 1989. Під моїм початком виявилося кілька художників, ми з ними зайнялися оформленням інтер'єрів магазинів, кафе, ресторанів. Крім чисто комерційних замовлень, виконували ще й соціальні - оформляли дитячі садки, наприклад. Оскільки спочатку конкуренції майже не було, замовлень було багато, справи йшли успішно.
- А що ж вас все-таки спонукало відкрити власну справу? У той час, коли це було зовсім не прийнято в суспільстві і навіть сприймалося багатьма негативно?
- Причиною стали деякі особливості мого характеру. Правда, я їх для себе сформулював пізніше.
По-перше, це ініціативність, небажання кому б то не було підкорятися. Я завжди був хоч невеликим, але начальником - з юності я займався комсомольською роботою, потім на заводі працював конструктором, потім технологом, потім обійняв посаду головного інженера. Напевно, начальство бачило в мені ініціативність і винахідливість. Ну а коли з'явилася можливість, я відразу ж пішов у автономне плавання. Мені подобається, коли все залежить тільки від мене.
А по-друге, я дуже сучасна людина, швидко засвоюю нове, а не чиню опір йому, як багато хто. Навіть зараз, коли мені п'ятдесят шість років, я думаю, що розвиваюся динамічно - зокрема, відразу беру на озброєння нові технології, постійно вдосконалююсь. Ця якість допомагає мені швидко зорієнтуватися і в бізнесі - на цьому ігровому полі бере гору вміння визначати перспективність нового напрямку.
По-третє, я дуже люблю перетворювати світ навколо себе, а не терпіти дійсність. Я взагалі не люблю, коли мені радять що-небудь терпіти. Я прийшов у цей світ, щоб жити і отримувати від життя задоволення, а не для того, щоб терпіти.
- Напевно, спочатку до вас багато ставилися недоброзичливо? Пам'ятаю, який відтінок вкладали люди в слово «кооператор» ...
- Так, спочатку деякі мої друзі стали поглядати на мене мало не з неприязню. Кооператор був синонімом спекулянта. І це незважаючи на те, що ми багатьом допомагали.
Зате через кілька років, коли займатися бізнесом стало модно, всі вони стали звертатися до мене за порадою. У суспільстві завжди так - спершу вибиваються вперед самі ініціативні, на них дивляться з несхваленням: як же так, все навколо працюють на заводах, всі задоволені своїм життям, а цей виліз навіщось. Більше всіх йому треба. А коли вітер змінюється, то в слово «бізнесмен» починають вкладати навіть більше хтивості, ніж в словосполучення «секретар обкому».
- А яким став розвиток вашого бізнесу? Адже вам вже тоді, напевно, було ясно, що необхідно розвиватися?
- Так, я вже тоді розумів, що тільки на оформленні приміщень довго не протягнеш - з'являлася конкуренція, ринок заповнювався. Тому я постійно тримав ніс за вітром. На щастя, коло моїх знайомих був досить широкий і постійно розширювався - я крутився серед діячів культури, знайомлячись з ними через моїх художників, знайомився з іншими кооператорами, які після 91-го почали перетворюватися на бізнесменів. І незабаром мені запропонували вигідна справа. Це був видавничий бізнес.
- Як? У голодні для більшості російських людей 90-ті, коли навколо був суцільний хаос, і раптом - видавництво?
- Уявіть собі. Спершу я теж засумнівався, а потім зрозумів, що справа вигорить. У країні був ще й книжковий голод, а не тільки реальний. Необхідно було випустити кілька хороших книг великим тиражем. Першою книгою, випущеною нашим видавництвом в 1991 році, став Майн Рід - «Мисливці за скальпами». Тираж цієї книги склав 200 тисяч примірників. Відразу скажу: рентабельність цього тиражу склала 600 відсотків. У це важко повірити, але це так. У 90-і роки книги розбирали майже миттєво. Потім ми випустили ще кілька книг: «Анжеліка в Квебеку», «Ретт Батлер» та серію «Книги таємниць».
В цілому загальний тираж виданих книг перевалив за мільйон. Щоб зрозуміти, скільки це, уявіть 12 залізничних вагонів, доверху набитих папером - вага виданих книг склав близько 600 тонн.
