Чим цікава Албанія? Сучасна історія

У січні 1946 року Народні збори проголосило Албанію республікою, а в березні того ж року прийняв конституцію Народної Республіки Албанії. Уряд країни очолив Енвер Ходжа. Почалася майже сорокарічна епоха правління в країні комуністів. Всі ці роки Албанія залишалася найбільш закритою країною Європи.

Після смерті Енвера Ходжі новий комуністичний лідер Рамиз Алія почав політику обережних економічних реформ і розширення відносин з іншими країнами. У 1990 році була прийнята багатопартійна система, а Раміза Алію примусили піти у відставку. На цьому правління комуністів у Албанії закінчилося.

Почалися спроби безболісного переходу на ринкову економіку, які закінчилися практично так само, як і в Росії. Утворилося безліч компаній «швидкого збагачення», які використали схеми «фінансових пірамід», і Албанія зіткнулася з найсерйознішою кризою за посткомуністичний період. Від дій банків постраждало понад 300 тисяч чоловік. Населення втратило від 1,5 до 2 мільярдів доларів. Перші протести почалися в той же день, коли було оголошено про банкрутство «фінансових пірамід».

Наприкінці лютого 1997 мирні протести переросли у повстання. По всій країні народ підпалював урядові установи. На півдні, в містах Влера і Саранді, населення захопило зброю з армійських складів. До 8 березня весь південь країни був під контролем повстанців. У всіх звільнених містах були обрані органи народного самоврядування - «Комітети громадського порятунку» і «Комітети опору». Населення оголошувало свої міста і села автономними регіонами і відновлювало там нормальне життя. Пізніше був утворений «Національний комітет порятунку народу», що включив делегатів від півтора десятків місцевих комітетів.

Під тиском внутрішніх і зовнішніх сил 9 березня президент змушений був погодитися на створення Уряду національного примирення за участю всіх основних політичних партій. Тим часом хвилювання поширилися на північні райони Албанії. До середині березня повсталі знаходилися на підступах до Тирані. Подальше розширення повстання було призупинено тільки після того, як влада роздали зброю своїм прихильникам на Півночі Албанії. Фактично почалася громадянська війна.

Наприкінці березня керівники країни звернулися до західноєвропейських державам з проханням про військову інтервенцію з метою запобігання громадянської війни. 28 березня Рада Безпеки ООН прийняла рішення про направлення до Албанії семитисячних контингенту багатонаціональних сил ООН під керівництвом Італії («Операція Альба») для забезпечення охорони при проведенні гуманітарних операцій з розподілу продовольства. Іноземні військовослужбовці розміщувалися у всіх великих портових містах і в міжнародному аеропорту поблизу Тирани. Багатонаціональні сили залишалися в Албанії до 14 серпня 1997. За три місяці протистояння в країні було вбито 1,5 тис. Осіб, ще 3,5 тис. Отримали поранення.

На парламентських виборах, що проходили в липні 1997 року, перемогу здобули соціалісти. За іронією долі саме їм, тобто колишнім комуністам, довелося виводити країну на шлях демократії та вільного ринку. Це виявилося дуже важким завданням. Соціалістична партія повинна була повернути довіру народу, вирішити фінансові проблеми, відродити економіку, відновити закон і порядок і прийняти нову конституцію. Були проведені широкомасштабні чистки чиновників і суддів, викритих у корупції, скасовано надзвичайний стан. Однак після перших успіхів соціалісти, зіткнувшись з нескінченними проблемами, повернулися до старих методів управління.

Навесні 1999 року в країні посилилися хаос і корупція. У середині квітня 1999 стався розрив дипломатичних відносин з Югославією. У країну хлинув потік біженців з Косова, число яких склало 450 тисяч чоловік. Розміщення біженців на півдні Албанії призвело до ущемлення прав живуть там греків. Загострилися також відносини з Грецією, Македонією та низкою інших держав.

Нестабільність в прикордонних районах сприяла діяльності бандитських угруповань (особливо між Кукеса і Тропоя), які промишляли контрабандою зброї, грабежами і здирництвом на дорогах. Тільки до кінця літа 1999 поліцією було розгромлено більшість злочинних груп.

На порозі XXI століття країна зіткнулася з системною кризою і труднощами на шляху до інтеграції в сучасне світове співтовариство. До цих пір Албанія є аграрно-індустріальною країною, в якій на частку промисловості припадає близько 12% національного доходу, а сільського господарства - 56%.

Більшість населення Албанії номінально належать до мусульман-сунітів - 70%, до православних (грецька православна церква) - 20%, до католиків - 10%. З 1967 до 1990 Албанія була єдиною країною в світі, де офіційно, на державному рівні, був проголошений атеїзм, багато церков були перетворені в театри і будинки культури. Зараз це єдина європейська країна, що має мусульманська більшість.

Кілька років тому Албанія була прийнята в НАТО і наполегливо рветься в Євросоюз. Днями стало відомо, що незабаром країні може бути наданий статус кандидата в цю організацію.

Незважаючи на це уряд, розуміючи роль туризму в розвитку країни, робить все для залучення росіян. Прекрасно ставлячись до наших співгромадян не на словах, як у багатьох країнах, а на ділі, в Албанії скасовують візи для російських громадян на літній період.

Але це все з літературних джерел, а що там робиться насправді - нам і належало з'ясувати в самій Албанії.