Новітня історія Болгарії

У 1944 р, після вступу Червоної Армії на територію Болгарія, її уряд оголосив війну Німеччині. У серпні цього ж року Патріотичний фронт, створений рухом Опору, узяв владу в свої руки. У вересні 1946 р на минулому референдумі була скасована монархія. З жовтня 1944 болгарська армія брала участь у бойових діях на радянсько-німецькому фронті в складі 3-го Українського фронту. Жорсткий курс БРП (к) в боротьбі за владу зруйнував коаліцію Вітчизняного фронту. Першою ознакою конфлікту стала відставка лідера БЗНС Г.М.Дімітрова, який емігрував до США. У 1945-1946 розкол усередині Вітчизняного фронту поглибився, і лідер БЗНС Никола Петков очолив «терпиму» опозицію, що включала соціалістів і представників інших партій. Як уряд, так і опозиція мали намір ліквідувати монархію і створити республіку. У 1946 р Болгарія проголошена народною республікою. На виборах 27 жовтня в Велике народне зібрання, яке повинно було розробити нову конституцію, опозиція набрала бл. 30% голосів і отримала 99 з 465 місць. БРП (к) отримала 277 місць. Уряд, повністю що знаходилося під її контролем, було сформовано Георгієм Дімітровим, який в листопаді 1945 повернувся з СРСР.

У 1950 році з Болгарії депортовано 250 тис. Турок, і в 1951-1952 близько 160 тисяч з них було переселено до Туреччини. Щоб підсилити елементи болгарського націоналізму в цій кампанії і заручитися підтримкою Болгарської православної церкви, в 1953 їй було надано статус патріархату, якого вона позбулася в XIV столітті при захопленні країни турками-османами.

У лютому 1950 Червенков очолив БКП. Після смерті Сталіна в 1953 позиції Червенкова в Болгарії стали слабшати. Провісником змін з'явилася його відставка з поста керівника БКП в березні 1954. Першим секретарем ЦК БКП став Тодор Живков, а в 1962 р він став главою держави. Під час його правління компартія злилася з державою. Після падіння Хрущова в 1964 внутріпартійна політика Живкова зводилася до лавірування між «ревізіоністами», тобто проюгославскімі елементами, і «догматиками», тобто сталіністами і прокитайськими елементами. Він намагався створити широку базу для своєї підтримки серед партійних кадрів і народу, закликаючи до помірності. Однак політика Живкова була бездоганною. У зовнішній політиці Болгарія копіювала СРСР. Болгарія виступила проти демократичних реформ в Чехословаччині і в серпні 1968 разом з СРСР, Угорщиною, Польщею і НДР брала участь у введенні її територію військ Варшавського Договору.

Функцію парламенту і конституційних зборів в країні з червня 1990 починає виконувати Велике народне зібрання. У квітні 1990 БКП була перейменована в Болгарську соціалістичну партію (БСП). У Великому народному зібранні БСП отримала 211 з 400 місць, а Союз демократичних сил (СДС) - 144 місця.

Аж до середини XX в. Болгарія вважалася «городом Європи»: головними статтями її експорту були тютюн, овочі, фрукти, рожеве масло, з виробництва якого вона і зараз займає перше місце в світі. Болгарія небагата мінеральною сировиною: тут ведеться видобуток тільки бурого вугілля, залізних і марганцевих руд. Однак за повоєнні десятиліття була створена велика багатогалузева промисловість. У 70-80-х рр. Болгарія лідирувала серед соціалістичних країн в області розробки комп'ютерів і програм для них. У 1995 р в болгарській індустрії переважала продукція хімічної, нафтопереробної, харчової промисловості і машинобудування. Все більшого значення набуває туризм: в 1996 р країну відвідало 6,8 млн іноземців. Величезною популярністю користується Чорноморське узбережжя - знамениті курорти Золоті піски, Сонячний берег, а також гірські курорти Боровець і Пампброво.

1971 - рік прийняття нова конституція, яка узаконила економічне, політичне й ідеологічне повновладдя комуністів. На початку 1970-х років розгорнулася кампанія проти прав деяких національних меншин, зокрема болгароязичних мусульман (помаків), циган і турків. Ця кампанія отримала ідеологічну підтримку на десятому з'їзді БКП (1971) у вигляді тези про зростаючу соціальної однорідності на стадії «розвинутого соціалістичного суспільства». У 1973-1974 помаків змушували змінювати мусульманські прізвища на болгарські. Наступ на права етнічних турок привело до поступового закриття турецьких шкіл та мечетей- число видань турецькою мовою систематично скорочувалося, а атеїстична пропаганда була спрямована в першу чергу проти ісламу. Ця кампанія досягла апогею в 1984-1985, коли всіх турок примусили прийняти слов'янсько-болгарські імена та прізвища.

Після цієї кампанії, що супроводжувалася репресіями, комуністичний режим потрапив в смугу глибокої економічної, політичної і моральної кризи. Ситуація ускладнювалася міжнародною ізоляцією країни, а також зовнішнім боргом, який в 1990 досяг 10 млрд. Дол. Реформи, розпочаті радянським лідером М. С. Горбачовим, не були підтримані Т.Жівковим.

До 1991 р при владі перебувала Болгарська комуністична партія. 10 листопада 1989 почалися зміни, спрямовані на демократизацію країни. Були відновлені політичні партії- взято курс на створення ринкової економіки. У 1991 р була прийнята нова конституція. Були проведені структурна і фінансова реформи, реституція власності, відібраної в 1947 р, приватизація промисловості. Зовнішня політика орієнтувалася на приєднання до євроатлантичних структур.

В кінці 1989 року - початку 1990 р в країні відбулася зміна політичного режиму. Взято курс на демократичні перетворення, перехід до ринкової економіки, прискорену інтеграцію країни в європейські та євроатлантичні структури. Започаткована в середині 90-х років, кабінетом міністрів спроба здійснити модель соціально орієнтованої ринкової економіки на початку 1997 року закінчилася гострою політичною кризою і достроковими парламентськими виборами.

12 липня 1991 була прийнята нова конституція. Після низки відстрочок 13 жовтня 1991 були проведені вибори в нове Народні збори Болгарії. Прихильники СДС отримали 110 з 240 місць, БСП - 106, Рух за права і свободи - 24 місця. Філіп Дімітров, який став головою СДС в грудні 1990, був призначений прем'єр-міністром.

У 1991 р Болгарія стала парламентською республікою. Як в більшості демократичних держав, в країні діє поділ влади на виконавчу, законодавчу і судову. Президент обирається загальним народним голосуванням на п'ять років.

У січні 1992 Желю Желев переміг в перших прямих президентських виборах, проведених відповідно до нової констітуціей.В жовтні 1992 уряд Ф.Дімітрова втратило вотум довіри в парламенті.

Після періоду урядової нестабільності (за сім років, з 1991-го по 1997 рр., Змінилося сім урядів) до влади прийшла права коаліція. Інтеграція Болгарії в демократичне співтовариство окзалось тривалішою, ніж для деяких інших країн Варшавського договору. Тільки в 1995 р Болгарія стала асоційованим членом Європейського співтовариства. На початку 1996 економіка Болгарії знаходилася в стані застою. Країну охопила банківська криза, відчувався брак зерна, страйкували шахтарі. На цьому тлі дивно виглядала кандидатура в президенти маловідомого адвоката Петра Стоянова. У цей час Болгарія стає на шлях політичних і економічних перетворень. Програма приватизації реалізується більш швидкими темпами. Країна прагне до інтеграції з країнами Європи. Укладено ряд угод з Європейським союзом. Болгарія стає членом програми НАТО «Партнерство заради миру». У період політичної кризи 1996-1997 рр. консенсус був досягнутий завдяки Союзу демократичних сил і партії турецької меншини. Після виборів 1997 Союзу демократичних сил отримав 50% місць у парламенті (більше 60% разом з партіями-однодумцями).

Вибори в Народні збори (НС) 38-го скликання проходять 19 квітня 1997, в них взяло участь 3820 тисяч. Виборців, майже 56% загальної чисельності електорату. Тут більшість голосів отримав блок Об'єднання демократичних сил (ОДС), в який входили СДС, БЗНС і Демократична партія. За нього проголосували 52,5% виборців (ОДС отримав в парламенті 137 мандатів, СДС - 69). Другий виявилася БСП, яку підтримали 22,1% учасників голосування. Далі йшли: Об'єднання за національний порятунок - 7,5%, партія «Евролевіца» - 5,6% і БББ - 5,3% голосів. Решта 30 політичних партій і рухів, які взяли участь у виборах, не змогли подолати чотиривідсотковий бар'єр і не пройшли в НС. 21 травня НС затвердило І.Костова, лідера СДС, на пост глави нового уряду. З метою стабілізації економіки уряд відразу ж уклало угоди з міжнародними фінансовими організаціями. Наприкінці грудня 1996 соціалісти обрали нового партійного лідера - 39-річного Георгія Пирванова.

21 жовтня 1997 був прийнятий закон про люстрацію, який підсилив лінію на «повну декомунізацію країни», раніше проголошену президентом. В ході його здійснення ок. 50 тис. Колишніх членів БКП були позбавлені роботи з політичних мотивів. У зв'язку з цим голова БСП Георгій Пирванов закликав до організації антідекоммунізаціонного руху, який підтримали і партії інших орієнтацій.

З 2000 р ведуться активні переговори про вступ країни до Європейського союзу. У квітні 2005 року був підписаний договір про приєднання до ЄС, який набуде чинності після ратифікації (намічена на 2007 р) членами Союзу. У тому ж році були скасовані в'їзні туристичні візи в ЄС для болгар. Косовська криза, під час якого Болгарія зіграла важливу роль, приймаючи і забезпечуючи транзит для військ НАТО, з'явився свого роду поворотним моментом в політичних відносинах із західними союзниками Болгарії, хоча прозахідна позиція болгарської влади була оцінена жителями країни неоднозначно. У квітні 2004 року Болгарія стала членом НАТО, так само як Естонія, Литва, Латвія, Румунія, Словенія і Словаччина.

Член ООН, а також багатьох інших міжнародних і регіональних організацій та установ 5 травня 1992 Болгарія прийнята в Рада- Європи, 29 березня 1993 підписала угоду про вільну торгівлю з ЄАВТ, а 17 липня 1998 року - з ЦЕАСТ. З квітня 2004 року - член НАТО. З 1995 року - асоційований член ЄС. Республіка Болгарія є членом МВФ і МБРР, розвиває співпрацю з ЄБРР, в грудні 1996 р прийнята до СОТ.

Болгарія прагне відігравати активну роль у процесах співпраці в Південно-Східній Європі. Вона стала організатором першого Наради міністрів закордонних справ Балканських країн (липень 1996, Софія), практика проведення яких придбала регулярний характер. Республіка Болгарія надає важливого значення розширенню військово-політичної взаємодії з державами - членами НАТО.