На що здатні курячі мізки? Частина 8

Справа до осені. Постало питання про зимовий житло для Феді. В кімнату такого здорового півня - вже якось не дуже. Та й забув він за літо навички спільного гуртожитській проживання - не кричати вранці, вечорами і ночами, ходити правильно в туалет, та й кішки з собаками були у сусідів, раптом ганяти їх почне. Тоді вже точно комендант виселить всю нашу родину. Знімання житла - завжди справа клопітка і відповідальна. Що для людей, що для тварин. Напевно, багато хто з вас стикалися з проблемою, куди, до кого прилаштувати свою животинку на час відпустки, відрядження. Ось і перед нами постало це питання.

Почали «зондувати грунт». Спілкувалися з сусідами по дачі, з общаговскімі, просто зі знайомими, друзями. Хотілося підібрати що-небудь недалеко від нас. Щоб ми могли ходити в гості, відвідувати. Ну і щоб сарайчик був пристойний і курочки симпатичні. З годівлею ми вирішили, що самі допоможемо. Корм на птахофабриці купимо, чи не утриманцем ж Федькові йти «на поселення». В результаті наших пошуків було виявлено п'ять можливих місць проживання.

Як правильно вчинити? Спочатку самим, без Федька сходити подивитися або йти відразу з ним? Підеш без нього, вибереш, а раптом йому не сподобається. (Ось такі ми молоді погані були). Йти з ним - цілковита дикість. Представили очі потенційних орендодавців, якщо ми прийдемо дивитися житло з півнем, та ще його думку будемо питати. І як Федькові пояснити, що дачний сезон закінчується, скоро холоди настануть.

Вирішили з чоловіком спочатку самі пробігтися по сарайчик, глянути, що і як, а потім вже йти з Федьком. Пробіглися, глянули, поговорили з орендодавцями. Нами було вибрано три з п'яти сарайчиків. Чистенькі, що не згнилі, щілини законопачені, сідала є, годівниці-поїлки в хорошому стані. Курочки сімпампулечкі. Нами як основний варіант для проживання було вибрано обійсті бабусі-старенькі. Бабулька чистенька, акуратненько, в очах сонечко і доброта. І п'ять курочок біленьких. Бабуся була дуже рада б ще й петушку для курочок. Та й подобається їй, коли півень горланить.

Домовилися про таке парафії, але вже разом з Федьком. Тільки поки подивитися. Погода ще дозволяє жити на дачі. Вирішили починати показувати Федькові нове житло з бабусі-старенькі. А то раптом йому сподобається інший сарай, а нам не хотілося образити бабулечку.

І ось в один з вечорів покликали ми нашу птицю до себе в гості, в гуртожиток. З тим наміром, щоб поводити його по «зимовим квартирах». Погодився, давненько не був у рідній домівці. Довелося взяти з собою і Федину кошик. Йти-то на оглядини в інший житловий масив. Хвилин 20-25 від нас. Хто його знає, що в дорозі може трапитися. Та й місцевих собак не знаємо. Хоч Федько не з лякливих, але «краще перепильнувати, ніж недобдеть». Федя з подивом дивився на кошик. Навіщо? Для чого? До гуртожитку сам спокійно доходив. Дорослий вже, щоб в кошику кататися. Пояснили, що йдемо в гості. Знову подив. Які гості? В гості він по дачах без кошики і нашого супроводу ходить. Знову пояснюємо, що йдемо далеко.

Гаразд, всі поняття, пішли. Чоловік з кошиком, Федя на своїх двох. Прийшли в гуртожиток. Федька привітався з місцевими, поговорив. Народ зрадів, особливо дітлахи. Давненько не бачили його. Захоплювалися, який він став здоровий да красивий. Федька продемонстрував своє вміння кукурікати. Вислухав похвали, дозволив себе потискати. Пора рухатися далі. Стежка через березовий гай. Добре, краса. І півню цікаво нові місця подивитися.

Підходимо до селища. Запропонували Федькові сісти в кошик. Що ви, що ви. Прям розбігся і сіл. Топаємо далі. Перші будинки. Діти грають, носяться, підлітки на мопедах, собаки чужі, корови по вулиці йдуть. Бачимо, що злякався наша смілива, горда, геройська птах. Пропонуємо знову сісти в кошик. Відмовляється, але бачимо, що сам лякається. Третій раз я пропонувати не стала, а просто взяла й засунула його в корзину. Пообурюватися, зробив ображений вигляд, що з ним ніхто не вважається, але швиденько задоволено заткнувся. Зрозумів, що так безпечніше.

Почали огляд з бабусиної житла. Зайшли у двір, витрусили очманілого півня з кошика. Він прийшов до тями. Стільки вражень. І бабуся не знайома. Привіталися, представилися. Що називається, «у вас товар - у нас купець». Бабуся повосхіщаться Федькіна статтю, оперенням, червоним гребенем. Ну що тут скажеш, краса - страшна сила. Федя натхнений, гордий собою, як звичайно. Ну, бабулечка, показуйте, де тут що. Пішли до сараю з вольєром. Там курочки-красуні.

І ВСЕ. У півня повний ступор. Дивиться на нас зі здивуванням. Що ЦЕ? Як так? Хіба він не в єдиному екземплярі ТАКИЙ у Всесвіті? Як жорстокий світ. І ось ЦЕ дрібне квохчущее непорозуміння його рідня? І що це за курячий каземат? Після дачних щось вільних хлібів? Шок, здивування, нерозуміння, неприйняття, прикрість. Заходити до них у вольєр не став. Стояв, «тупив», довго думав, осмислював, спостерігав. Ми не втручалися. Присіли на лавочку, розмовляємо з бабусею. Бабуся переживає, невже не сподобалося Федькові. Заспокоюємо. Він їй - ой як сподобався!

Федя відійшов від першого шоку. Спостерігає вже з інтересом. Наближається до вольєра. Чепуриться. Природа бере своє. З цікавістю починає щось говорити. Курочки теж зацікавилися. Відкриваємо вольєр, щоб запустити нового мешканця. Зайшов! Озирнувся, озирнувся і, схоже, відчув, що і тут він в центрі уваги. Прокукурікав гучно. Щоб знали, хто тут тепер хазяїн! Походив, подивився, зайшов у сарай, оцінив. Залишився задоволений. Загалом, всі задоволені. Настав час іти. Кличемо його - ну що, додому? Додому! За іншими адресами вирішили не йти. Вистачить півню стресів на сьогодні. Житло вибрано. Повертаємося на дачу. Залишаємо кошик і Федька в роздумах. Самі - додому.

А далі, шановні, і не знаю, як розповідати. Пройшов якийсь час. Все йшло своєю чергою. Зустрічі, контроль дачників, знущання над болонкою, походи в гості до дідуся і бабусі, до нас в гуртожиток. Ходили в гості до господині курочок ще два рази. Морально готували Федька до переїзду. Але в один з вечорів Федя нас не зустрів. Бувало таке. Значить, кудись далеко пішов. Ну, прийде, куди подінеться. Тільки не сподобалося нам, що по нашим дачах патрулі солдатські зі зброєю стали ходити. Виявилося, втекли два солдатика з військової частини. І є підозра, що ховаються десь на дачах.

А півень зник безслідно. Три дні ходили шукати його. Не хотілося вірити в погане. Самі себе обманювали - може, пішов далеко, та комусь сподобався, от і замкнули його в якому-небудь сараї. Ходили по всіх алеях, кричали, кликали в надії, що почує, відгукнеться. А там вже ми визволимо його. Не озвався, не з'явився. Прийшло усвідомлення неминучого - з'їли солдатики. Але в душі хотілося вірити і вірилося, що просто хтось забрав його до себе жити. До своїх курочкам. Ось так і закінчилася ця історія. Плакала я, син, хмурився чоловік. Чоловік пропонував принести з пташника іншого курчати. Маленького і жовтенького. Не погодилася я. Не змогла зрадити пам'ять про Феде. Вибачте, дорогі, що в перших коментах обдурила, сказала, що жили довго і щасливо. Але ж щастя - було!