На що здатні курячі мізки? Частина 3
Федя, здавалося, забув про вчорашньому скандалі, або зробив вигляд, що нічого й не було. Соромно, можливо, йому було. Тут же поліз обніматися-цілуватися. Без всяких прохань почав «співати пісеньку». Пройшовся по доріжках, як би показуючи «Ось який я розумний! Я знаю, що по грядках ходити не можна! ».
А те, що вчора по грядках носився як кінь, потоптав, повидирає, поразгребал - цього ніби й не було. І взагалі він тут не при справах. Ну прям ангел з крилами. І з гребенем царственим. Ага. Янголятко пернатий. Псішок дачний. Напевно, моторошно йому одному було вночі. Натерпівся, бідолаха.
Принесені гостинці були прийняті з вдячністю. Їв, сидячи у мене на колінах, не хотів злазити. Терся своєю голівкою мені про руки, коліна. Щось «наспівував». Вирішив заодно і поспати, не злазячи з рук. Ну вже фигушки. Город є город! Зняла його з колін і вперед - до трудових звершень. Федя тут же почав качати права. А вже фіг вам! Я мама, я авторитет. Сказала, мені потрібно на грядки - терпи і не виникає! Висловила йому суворим голосом свої аргументи на користь фізичної праці. Заспокоївся.
День пройшов в трудах праведних і на користь нашої сім'ї. Вечір. Збираємося додому. (До речі, в цей день Федя ВЗАГАЛІ не ходив до сусідів. Злітав на парканчик, дивився в бік дідусі та бабусі і щось бурмотів. Нудьгував, напевно. З ними-то цікавіше. Є про що поговорити. Не те що ми з лійками -відро в руках). В корзинку сідати відмовився. Та й важкуватий він став, тягати його постійно. І корзинка не маленька, чотири відра грибів входить. Ну, не хочеш в кошик - топай сам. Раз вже такий дорослий і самостійний.
Рушили в дорогу. Закрили на мотузочку хвіртку. Дійшли до кордону дачних ділянок. Шість хвилин - політ нормальний (в сенсі топаємо самі і ми, і півень). Виходимо за межі дач. І ВСЕ! Федя далі не йде! Зупинився на кордоні і ні в яку. Ми нічого зрозуміти не можемо. У чому справа? Знову бунт? Може, вирішив за кошиком повернутися? Поруч дорога, машини, чути, як у селищі собаки гавкають - злякався? Так ніби не з лякливих. Охрабрел. Сусідську болонку почав ганяти, пригадуючи їй свої дитячі страхи і страждання. Господар болонки просив нас закривати де-небудь Федю, поки він з собачушкой на дачі. Ганяв Федька її безбожно. Це дрібне непорозуміння боялося з-під сараю вилізти.
Питається, в чому справа? Вирішили піти на хитрість. Як деякі батьки роблять, коли дитина тікає. Тобто, зробили вигляд, що ми йдемо додому. А ти типу того - залишайся. Або швиденько наздоганяй. А то підемо!
Як ми були наївні в своїх педагогічних потугах! З сином у нас такого не було. До нього ми цей метод жодного разу не застосовували. Але бачили, як інші матусі це робили. Коротше, не вгадали. Федя нам привітно щось сказанул, розвернувся і потопав на дачу. Ось це так! Він що, вирішив залишитися? Без нас? Сам? Один? Добровільно? І не страшно?
