Що сьогодні нам покажуть?
Як же в стародавні часи люди жили без такого чарівного технічного пристрою як телевізор? Важко уявити! Адже через нього видно весь світ. І для цього зовсім не потрібно затрачати ніяких зусиль, достатньо лише натиснути кнопку на пульті, і ти моментально опиняєшся в Бразилії або на покинутій шахті США разом з улюбленими героями бойовиків. Тільки що насправді дає нам ця «коробка передач»?
Не буду оригінальним, якщо скажу, що сучасне телебачення абсолютно не сприяє хоч мало-мальськи позитивного вихованню підлітків. Та й як воно може хоч чогось хорошого навчити молодь, якщо герої улюблених фільмів - кілери, злодії в законі і дівчата легкої поведінки. Якщо у невідомому напрямку зник заклик з екрану «Зателефонуйте батькам», а замість цього ми тільки й чуємо: «Бери від життя все», «Вночі дешевше», «Усі вхідні - безкоштовно» і дикі репліки кіногероїв, перемішані з нецензурною лексикою?
Що нам покажуть сьогодні? Ми з жадібністю хапаємо програму телепередач на наступний тиждень і ображаємося на різні телеканали, якщо вони в один і той же час покажуть «Термінатора» і «Універсального солдата». Як же вони могли так з нами вчинити ?! Адже ці фільми так пізнавальними!
Одного разу мені спало на думку провести розрахунки за одну окрему тиждень, чого більше на нашому телебаченні, і ось до якого висновку я прийшов. Загальна ефірний час мовлення п'яти основних телеканалів в моєму рідному місті становить 656 годин. З них: фільми - 18% (більшу частину з яких складає закордонне «творчість») - серіали - 23% (у цій номінації російські режисери вже далеко переплюнули західних колег) - кримінальні новини - 6,5% - пізнавальні програми - 7,5 % і дитячі телепередачі - всього лише 3%. Решту часу (42%) займають так звані розважальні програми, від яких мимоволі внутрішнє здригаєшся.
Окрема історія, звичайно ж, з рекламою. Завдяки турботі її виготовлювачів, наші діти на перервах у школі харчуються не супом або картопляним пюре з котлетою, а чіпсами, арахісом або сухариками, п'ють не гарячий чай, а начинену отруйної хімією «Фанту» або «Кока-колу». Винятки становлять лише комерційні середні загальноосвітні та професійні навчальні заклади.
Що ж стосується реклами пива, то скільки б ми не стрясали повітря, факт залишається фактом - молодь продовжує спиватися. Чому ж підлітки все частіше воліють купувати саме пиво, а не, приміром, пачку звичайного соку? Відповідь проста - улюблені всім народом акції: збери десять кришечок і отримай двотижневу путівку на двох до Австралії. Заманливо? Звичайно ж, адже для цього треба всього лише випити як мінімум десять пляшок, купити конверт і паралельно «заробити» виразку шлунка, діючу вже не два тижні, а, в кращому випадку, кілька десятків років, або так званий пивний алкоголізм, від якого позбутися буде ще важче.
Кілька років тому на федеральному рівні прийняли закон, що забороняє показувати подібні рекламні ролики до 10 години вечора. Так, закон діє, проте в 1 хвилину одинадцятого починається «забійна» низка цих «фільмів», що прославляють пиво всіх сортів, з привабливими пропозиціями виграти призи від плеєра до романтичного відпочинку за кордоном. Проблема в тому, що ніхто з рекламодавців не знає (або не хоче знати), скільки дітей і підлітків допізна сидять перед цим чарівним «ящиком» і мріють про те, що вони обов'язково «Скачаємо» у Францію чи Італію. І який «романтичний відпочинок» вийде після такого «літражу»? Тільки якщо у відділенні місцевої лікарні.
А як справи з таким дійсно пізнавальним проведенням дозвілля, як читання книг? На жаль, але під впливом телебачення свідомість сучасної молоді деградує. Вже стали абсолютно нормальними репліки типу «Знайшов дурня книги читати, краще телек подивлюся» або «Уявляєш, мій друг читає книги, телевізор не дивиться, і навіть« Дом-2 »йому не подобається!» Яке? Книга стала злом для підлітка! Ще б пак - для цього потрібні хоч якісь рухи тіла, а так натиснув кнопку і лежи, не рухаючись, поки самому не набридне. І це, як не дивно, йде вже з глибокого дитинства.
Одного разу ми з другом гуляли по магазинах (грілися - була зима). Біля вітрини з канцелярським та шкільним приладдям він зупинився і довго щось розглядав. На моє запитання: «Що цікавого побачив?» Він вказав мені на зошит, на якій був намальований якийсь робот, і сказав: «Уяви, що років через двадцять так виглядатимуть наші діти!» І мені стало не по собі - він абсолютно правий, достатньо лише поглянути на нинішні «квітки життя»: загальмованість, лексика з телевізійних програм і фільмів, апатія до освіти. І все зводиться до банальних вербальним діям: встати, сісти, обернутися, натиснути на кнопку, наче це вже не людина, а комп'ютер, вони - наче технічний прилад після натискання кнопки.
Звичайно, необхідно враховувати багато факторів, але величезну роль у цьому відіграє саме наше сучасне російське телебачення, коли на екрані більшу частину часу показують не фільми про щасливі сім'ї або тварин, а нескінченну кров і насильство. Дуже мало пізнавальних програм і величезна кількість абсолютно диких дитячих зарубіжних мультфільмів типу «Покемони» тощо.
Колись наші батьки раділи появі в нашій країні телебачення, тепер багато проклинають той славний для радянського народу день. І я їх чудово розумію.
