Цироз печінки. Смертельний діагноз?
В кінці 70-х мій батько був трохи молодші ніж я зараз. Одного разу мама сказала, що батька з роботи відвезли в лікарню, бо у нього пішла горлом кров. Я був дуже наляканий і не знав як ставитися до подій. З одного боку я бачив, що батькові дуже погано і мені було його шкода. Він раптом перетворився на дуже старої людини з жовтими очима і шкірою схожою на пергамент. Від того батька до якого я звик (сильного, веселого, пишушего здоров'ям), цю людину відділяла ціла прірва і часовий проміжок щонайбільше місяць. З іншого боку - батько кинув пити, з будинку зникли порожні пляшки, фляга з «кіслушкой», на кухні, та й в усьому домі, запанував порядок, і навіть запах змінився. Будинок став іншим і це тішило. Батько періодично лягав у лікарню. Йому дали другу групу інвалідності. Але якось раз його виписали з лікарні раніше звичного терміну, а мамі сказали щоб готувалася, бо жити батькові залишилося не більше 2-х місяців
Вийшовши з лікарні мама з батьком присіли на лавці на автобусній зупинці. Трохи віддалік на цій же лавочці сиділа сиділа бабуся-бабуся. «Маленька, худенька в хусточці», більше нічого про неї я не знаю. Вона пильно подивилася на батька, а потім запитала:
-Синку, у тебе вірно печінку болить?
- Так, матушка. З лікарні ось виписали, а легше не стало.
-Ну-ну. А ти пити кинув?
-Давно вже не п'ю. Як захворів, так відразу і зав'язав.
- Ну тоді слушай.Травка тобі потрібна лісова, лікувальна травичка потрібна. Трава лікувальна, вона більшу силу має, силу, яку їй природа дала. Сонце затяте, марена- дівка, земля-матінка, з росою ранкової травушка силу явну бере. А ти цю силу у неї попросі.Только запам'ятай: болячка, вона людині не дарма дається, болячка-це дар божий. Остатній раз всевишній дає тобі знак, щоб ти жити по людськи почав. Зрозумієш, виправишся, тоді травички тобі допоможуть, а не поймешь- ніхто тобі не допоможе.
-Так, які травички-то, матушка?
- А, травички-то. А ти не поспішай, і про травичку скажу. Народ-то споконвіку травичкою зцілявся, та життям праведної, та молитвою гарячою. Не важливо якому богу, лише-б від серця йшла. І назвали-то як «народне цілительство». Слово-то придумали, а душу втратили. Я лікарів твої не Ганю, вони, мабуть ти, хліб свій не дарма їдять. Тільки от вони тебе помирати послали, а знахар, якщо відає, хворого ніколи не кине. І так, і сяк, до кінця з ним буде.
Бабуся замовкла і про щось задумалася. Підійшов автобус, але ніхто з трьох пасажирів не звернув на нього уваги, як-ніби забули для чого вони прийшли на зупинку.
- Ну а травичку-то запам'ятовуй. - Бабулька как-будто проснулась.- Бери порівну звіробій, грицики і польовий хвощ. Вранці заварюй як чай і пий весь день, воду не пий, пити захочеш - травичку пий. На ніч не залишай, вранці свіжу заварюй. На ніч шипшина запар. Візьми жменю сухих ягід, кинь в пів-литровку, залий окропом, і ухіть трохи краще, щоб до ранку тепла була. Можеш сахарку малість покласти, гоже буде. За день вип'єш, а ужо знову запарити. Так і живи. А про горілку-то забудь, навіт то бісівський. Ну да ладно. Відпочила я, піду далі. А ви залишайтеся з богом.
Через три роки після того дня, коли мамі сказали, що батькові залишилося жити два місяці, він випив першу чарку коньяку, на пробу. Казав, що коньяк - напій лікувальний, його навіть лікарі пити рекомендують. Ще через місяць - випив перші півлітра горілки. А ще через пів-року він уже пив плодово-ягідне вино, в простолюдді «Гнилушка».
Помер батько від цирозу печінки через двадцять два роки після тієї пам'ятної зустрічі. Останні п'ять років він пив «все що горить». Якби він виконав бабусині приписи повністю, я думаю, що він і зараз був би живий, а у цієї замітки був би інший кінець.