Яку ціну платять письменники за незалежність? Борис Пастернак

27 жовтня 1958, рівно півстоліття тому, відбулося пріснопам'ятне засідання правління Спілки письменників СРСР, на якому головною порядком денним було питання «Про дії члена СП СРСР Б. Л. Пастернака, не сумісних зі званням радянського письменника». Приводом для «крутих розборок» послужили дві події: присудження вищезгаданому письменникові Нобелівської премії (в обхід ЦК КПРС) і публікація за кордоном роману «Доктор Живаго».

Засідання було призначено на полудень. Але друзі відрадили самому Борису Леонідовичу приїжджати на засідання, побоюючись того, що серце його не витримає цієї вакханалії. Справа в тому, що незадовго до цього Пастернак скаржився на серце, і подібна струс могла призвести до трагічного результату. Адже в 1952 році у нього вже був інфаркт ...

Лист замість присутності

Пастернак все-таки приїхав до Москви, але, погодившись з доводами друзів, на засідання правління не поїхав. Замість цього він сів писати листа. Як розповідає Ірина Іванівна Ємельянова, до якої він приїхав в той ранок, Борис Леонідович сів у її маленькій кімнатці за складання листа на адресу правління, а вони з мамою і друзями сіли пити каву.

Знайти повний текст листа Пастернака не вдалося (набагато пізніше друзі спробували на пам'ять відновити кілька фраз з нього), але загальна структура написаного виглядала так. Починалося воно з того, що спочатку він хотів піти, але, дізнавшись, що готуються якісь маніфестації, мітинги з демагогічними промовами, передумав. Потім - історія надрукування роману - роман був відданий в радянські інстанції і переданий за кордон у той час, коли подібна публікація здавалася цілком можливою - вийшов роман Дудінцева, альманах «Літературна Москва». Закінчувалося лист так: «Я не чекаю від вас справедливості. Ви можете мене розстріляти, вислати, зробити все, що завгодно. Я вас заздалегідь прощаю. Але не поспішайте. Це не додасть вам ні щастя, ні слави. І пам'ятайте, все одно через деякий час вам доведеться мене реабілітувати. У вашій практиці це не в перший раз ».

Кілька слів про передісторію питання. Перші екземпляри «Доктора Живаго» були віддруковані в Мілані 23 листопада 1957. Через місяць, 16 грудня, Пастернак написав про це Олені Благининой: «Кажуть, роман вийшов по-італійськи, незабаром вийде англійською мовою, а потім на шведському, норвезькому, французькою та німецькою, все протягом року. Я не знаю, чи відомо Вам, що близько року тому Держлітвидав уклав договір зі мною на видання книги, і якби її дійсно випустили в скороченому і цензурувати вигляді, половини незручностей і незручностей не існувало б ... »

Одна зустріч замість іншої

Відразу після виходу роману в Італії Відділ культури ЦК вирішив влаштувати зустріч Пастернака з іноземними журналістами. Передбачалося привезти Пастернака в Товариство культурних зв'язків для того, щоб він висловив свій протест проти публікації «незакінченого» твору. Але Борис Леонідович категорично відмовився брати участь у подібному виставі. У хід були пущені обіцянки виплатити затримані гонорари, надрукувати зупинені видання. Згнітивши серце, Пастернак погодився зустрітися із західними журналістами.

Вона відбулася не в Товаристві культурних зв'язків, як планувалося в ЦК, а на дачі письменника в Передєлкіно, 17 грудня 1957 року. «Я жалкую, що мій роман не був виданий у нас. Але прийнято вважати, що він кілька відходить від офіційної лінії радянської літератури. Моя книга піддалася критиці, але її навіть ніхто не читав. Для цього використовували всього декілька сторінок витягів, окремі репліки деяких персонажів і зробили з цього помилкові висновки »- так сказав про роман Борис Леонідович західним журналістам.

У відповідь влада зробила все можливе, щоб роман не побачив світ у Франції та Англії. Так, Олексія Суркова послали в Париж, щоб він вів переговори з видавцями, а Федір Панферов вирушив до Англії. Він досяг успіху ще більше Суркова - зустрівся з сестрами Пастернака і почав залякувати їх тим, що, якщо роман вийде в Англії, у Пастернака будуть великі проблеми в СРСР. Але поїздки високопоставлених письменників «стурбованих за долю друга» не подіяли ніяких наслідків - ні французи, ні англійці не хотіли відмовлятися від публікації вже нашумілого роману. Тим більше, що восени 1957 після італійської виходу «Доктора Живаго» ряд західних письменників зажадали висунути Пастернака на Нобелівську премію.

Вдала спроба з восьмого разу

У загальній складності його висували вісім разів (з 1946 по 1950 роки - щорічно), і тільки з останньої спроби доля письменника була вирішена прихильно. Але як прореагували на присудження Нобелівської премії в Радянському Союзі? За два дні до засідання, 25 жовтня, в «Літературній газеті» з'явилася стаття «Провокаційна вилазка міжнародної реакції», в якій її автор не поскупився на гучні епітети. Ось тільки одна витримка: «Пастернак отримав« тридцять срібняків », для чого використана Нобелівська премія. Він нагороджений за те, що погодився виконувати роль наживки на іржавому гачку антирадянської пропаганди ... безславний кінець чекає воскреслого Іуду, доктора Живаго, і його автора, долею якого буде народне презирство ».

Сама ж формулювання Нобелівського фонду аж ніяк не була антирадянською: «За значні досягнення в сучасній ліричній поезії, а також за продовження традицій великого російського епічного роману».

Не менш гострою вийшла і стаття в газеті «Правда», чиє друковане слово було куди більш вагомо. «Галас реакційної пропаганди навколо літературного бур'яну» - одна назва чого варта!

Щось подібне довелося пережити і мені, на самому початку 90-х років, коли в окружній газеті Прибалтійського військового округу почала друкуватися моя детективна повість. Ні, повсталим Іудою мене, звичайно, не обзивали, але слова начальника відділу культури нашої газети я запам'ятав на все життя, і сьогодні згадую з посмішкою: «Треба на сторінках газети друкувати повісті тільки справжніх комуністів». На що я не втримався і зауважив: «Ось коли справжні комуністи напишуть щось вартісне, гідне суду читачів, тоді й будемо розмовляти» ...

Гра, затіяна ворогами ...

Але повернемося до засідання. Воно стало апофеозом розгнузданої критики. Наведу невеликі уривки з виступів. Сергій Смирнов, голова зборів: «Весь цей час Б. Пастернак вів нечесну гру, яка затіяна ворогами. Він чекав виходу роману за кордоном. І нарешті роман вийшов за кордоном. Ви знаєте, яка це була знахідка для зарубіжної реакції, для наших ворогів. Навколо цього роману почалася скажена свистопляска. Пастернака почали оголошувати найталановитішим письменником і поетом, а до цього часу його вірші, по суті, не знали ... Перший час не було ще мови про Нобелівської премії, поки не послідувало тиску з-за океану, тільки після цього питання про Нобелівської премії Пастернаку встав на чергу. Премія йому була присуджена, і слідом за тим на адресу Нобелівського комітету, як ми знаємо з іноземних джерел, була послана Пастернаком наступна телеграма (на адресу Шведської Академії): «Нескінченно вдячний. Чіпатимуть. Здивований. Збентежений. Пастернак ». (Шум у залі, рух. Вигук: Ганьба!)

Я згадую, як норвезький народ стратив письменника Кнута Гамсуна, який перейшов на бік німців у роки німецької окупації, коли в відгороджений парканом його будинок летіли його твори! Народ показував йому, що не бажає тримати в руках його книги.

Мені здається, що гідний такої громадянської страти і Б. Пастернак, і здається, що нам слід звернутися до уряду з проханням позбавити Пастернака радянського громадянства! »

Лев Ошанін: «Нам потрібно тверезо і спокійно зрозуміти те, що сталося. У тій загальної, дуже гострою холодній війні, яка ведеться зараз проти нас, - це довго готував і дуже тонко розрахований удар. Пастернак був весь час під наглядом наших сусідів, Пастернак був весь час оточений величезною кількістю іноземців, і те, що думав і робив Пастернак, було дуже добре відомо за кордоном. Чи могли ми, коли дізналися про це, сказати, що це єдине, випадкове, нехарактерне для всього його шляху, що він інший? »

Сергій Антонов: «Дуже шкода, що в 1958 році такою фігурою, такий петрушкою для того, щоб вести брудну, антирадянську роботу, - була обрана фігура людини, який існував у нашої радянської письменницької організації. Знайшли фігуру Пастернака! Ті 40 або 50 тисяч американських доларів, які отримав Пастернак, - це не премія, це подяка за співучасть у злочині проти миру і спокою на планеті, проти соціалізму, проти комунізму. Ось що це таке!

І мені здається, що Нобель перевернувся б у своїй труні, якби йому стало відомо, куди витрачається зараз його спадщину (в залі шум), тому що у нього було сказано в заповіті про те, що, зокрема, він асигнує ці гроші за труди, що сприяють торжеству справи світу ... »

Ні, напевно, сенсу, переказувати всіх виступаючих. Досить сказати одне: лише Олександр Твардовський і Микола Грибачев висловилися проти виключення Пастернака з членів Спілки письменників.

У кожного свій погляд

До «Доктору Живаго» можна ставитися по-різному. У період революцій і соціальних потрясінь кожна людина бачить дійсність і відбувається по-різному, з висоти прожитих років і соціальної сходинки, на якій він знаходиться. Не всім же бути Чапаєва ...

На Пастернака чинився тиск, який, в кінцевому рахунку, змусило його відмовитися від премії. У телеграмі, надісланій на адресу Шведської академії, Пастернак писав: «В силу того значення, яке отримала присуджена мені нагорода у суспільстві, до якого я належу, я повинен від неї відмовитися. Не вважайте за образу мою добровільну відмову ».

Доля відвела Борису Пастернаку після цього засідання зовсім небагато - якихось півтора року. Довгий час вважалося, що він помер від наслідків перенесеного інфаркту, але медики наполягають, що причиною смерті став все-таки рак легенів. Але хто його знає, скільки б було відміряно Нобелівському лауреату, якби не цькування, старт якої був даний саме 27 жовтня 1958 ...

На щастя, є записи віршів Пастернака у виконанні автора. Хто хоче послухати, вам сюди: https://video.mail.ru/list/victorgrig/80/966.html