Комедія «Бобро поржалувати!» Де знаходиться французький Магадан?
Російським (точніше новим російським) кіношникам є чому повчитися у французів. Для того щоб картина сподобалася глядачеві, не потрібні ні багатомільйонні бюджети, спонсоровані державою, ні повне зібрання зірок кіно, ні агресивна реклама в ЗМІ. Потрібен талант і гарний сюжет.
Поки вітчизняні кінематографісти вичавлюють останні краплі із шедеврів радянської ери, французи продовжують дивувати світ, знімаючи легке, невимушене, неймовірно смішне і оригінальне кіно. Картина Дені Буна «Бобро поржалувати!» На сьогоднішній день поступається в списку найкасовіших стрічок країни лише недавнім хіту «Недоторканні» («1 + 1»). Неймовірно, але простацька комедія положень, якими Франція завжди славилася, при бюджеті в 11 млн. Євро зібрала в світі майже 250 млн. Дол. Вчіться, панове Бондарчук, Андреасян і іже з ними!
... Сонця багато не буває. Ось чому директору пошти Філіпу Абрамсу не терпиться перевестися по службі ближче до моря, на жаданий Лазурний берег. Його дружина вже б'ється в конвульсіях від радості, коли з жалем дізнається, що тепле містечко дісталося іншому. У відчаї Абрамс намагається обдурити начальство, прикинувшись калікою, але і тут терпить принизливе фіаско. За такий нахабну брехню Філіпа засилають на самий північ країни, в попу світу під назвою Берг, де, за розповідями небагатьох, хто вижив, панує зневіра і вічна мерзлота.
У пригнічених почуттях Філіп залишає своїх рідних, бо дружина відмовилася прикидатися дружиною декабриста і залишилася грітися з сином під хоч яким-небудь, але сонцем. Попрощавшись назавжди, директор відправляється на заслання.
І з подивом розуміє, що Берг - зовсім не так уже й поганий, як його малюють. Люди тут милі, чуйні, навіть занадто. Єдиною проблемою стає спілкування, бо «ржікі» (місцеве населення) - донезмоги невиразно розмовляє народець. Замість «а» вони говорять «я», а буква «ж» у них взагалі з'являється мало не в кожному слові. Бідолаха не відразу врубався, що з ним не жарти жартують, а говорять на цілком зрозумілі і осмислені теми.
Найгірше, що Філіпу Берг сподобався. Та й з дружиною відносини в розлуці налагодилися. Але зізнатися в тому, що на півночі можна жити, директор не може, бо ризикує позбутися підтримки з тилу. Тому по телефону він приймає страдницький вигляд, з кожним днем все більше прив'язуючись до своїм милим недорікуватих працівникам. Ось такі справи, жолубчік ...
Ось що значить знімати своє кіно, не озираючись на захлинається в кризі ідей Голлівуд. Ні, французи в цьому відношенні аж ніяк не ідеальні і точно також схильні до впливу фабрики мрій. Але можуть же, коли захочуть! Практично висмоктана з пальця історія стає світовим хітом, якому вторять сусіди італійці і, зрозуміло, заокеанські друзі, спішно готують ремейк. Втім, дехто був готовий до такого розвитку подій. Недарма в числі продюсерів фільму значиться Клод Беррі, раніше продюсував такі блискучі стрічки, як «Астерікс і Обелікс» (дві перші частини), «Королева Марго» з Ізабель Аджані, «Ведмідь» Жана-Жака Анно, «Наліво від ліфта» і « Інспектор-роззява ».
У чому, власне, вся хохма? По-перше, у відсутності такого популярного нині сортиру гумору, рясно ллється з великих і малих екранів. Єдиною доступною девіацією в картині Буна є алкоголізм, та й той є приводом не тільки для сміховинних ситуацій, а й для невеликої частки моралі. Автори фільму наочно показали, що і без демонстрації статевих ознак і відправлень організму можна розсмішити публіку.
Другою складовою успіху фільму став той самий акцент - француржіке - на якому персонажі розмовляють майже дві третини картини. Не бійтеся, спочатку деякі фрази будуть незрозумілі не тільки директору Абрамсу, а й більшості глядачів. Ближче до середини фільму вже набагато простіше. Особливий респект товаришам з телешоу «6 кадрів», які, не без допомоги перекладачів, зуміли якісно зобразити цю нісенітницю і поповнити наш лексикон такими однозначно кумедними слівцями, як «жожоба», «жолубчік» і «задождячіть».
Зрозуміло, в подібного роду проектах, побудованих на словесних жартах, а не скетчах в дусі Рішара або Луї де Фюнеса, дуже важливий переклад. І знайшлися ті, хто був незадоволений офіційним дубляжем. Мовляв, насправді акцент «шти» - це ніякі не «ржікі». В оригіналі актори забавно шепелявлять, а не несуть нісенітницю. Проте старання хлопців із «6 кадрів» можна сміливо оцінити на п'ятірку. Краще переборщити, ніж звести комедію до смутному перебору банальностей і самопальних жартів.
Відзначимо також, що вряди-годи в кадрі не мелькає Жан Рено або ще якась зірка нового французького кіно. У цьому є свої плюси, бо щодо невідомий за кордоном акторський склад дозволив не відволікатися від сюжету. Кад Мерад (Філіп Абрамс) зовсім недавно грав разом з Рено в прохідному бойовичку «22 кулі: Безсмертний», де йому дісталася роль кінолиходія. Скажемо чесно, непоказний директор пошти Мерад більше до лиця.
Режисер, співавтор сценарію і виконавець ролі Антуана Дені Бун - відомий у Франції шоумен. Бун, до речі, недавно порадував своїх шанувальників черговою комедією - «Митниця дає добро», що пройшла в нашому прокаті в 2011 році.
«Шті» для французів, що Колима для російської людини. Як кажуть, вже краще ви до нас. Цей нюанс, само собою, в сюжеті не озвучив безпосередньо, а тому страждання Філіпа можуть викликати подив. Як і реакція його родичів і знайомих. У картині взагалі є ряд містечкових жартів, не сильно зрозумілих іноземному глядачеві. Слава богу, колорит в роботі Буна не забивали собою всі доступні щілини, а елегантно доповнює основні події. Останні якраз досить банальні і тому необхідний баланс дотримується. Воно, може, й недобре - висміювати своїх співвітчизників, але нам ці підколи не образливо, а тому сміятися можна скрізь. І навіть потрібно.
При перегляді «Бобро поржалувати!» У вітчизняного глядача виникає відчуття ностальгії. Ні, не по Парижу і прогулянкам по Єлисейських полях, а по доброму радянському кіно, яке точно так же било не в брову, а в око, а всі ситуації були впізнавані. За фільмами П'єра Рішара, які незмінно збирали аншлаги в наших кінотеатрах. За простим, людяним історіям, де немає місця непристойні хохма а-ля «Камеді Клаб». Шкода, що подібних стрічок стає все менше, а основний потік складають штамповані комедькі, від яких чекаєш чого завгодно, але тільки не гарного настрою.
