Наш інтерфейс: що таке характер?
Напевно, всі уявляють собі, що таке характер. Принаймні, кожен колись вживав вирази «у нього поганий характер», «слабохарактерний», «важкий характер». Згадаймо знамените «характер нордичний, стійкий» - всі розуміють, про що саме йдеться і що саме у Штірліца «нордичний».
Але побутового розуміння недостатньо. Вчені з їхньою звичкою все розкладати по поличках не можуть обійтися без точних формулювань. Однак наскільки точними можуть бути визначення в психології? Проте вони є. Отже, характер - це:
- Індивідуальне поєднання істотних властивостей особистості, що виражають відношення людини до дійсності і виявляються в його поведінці, в його вчинках;
- Поєднання стійких психічних особливостей людини, що обумовлюють типовий для даного суб'єкта спосіб поведінки в певних життєвих умовах і обставинах;
- Психічний склад особистості людини, виражений в її спрямованості і волі;
- Відносно стійка форма каналізації енергії людини в процесі асиміляції і соціалізації.
А тепер спробуємо висловити те ж саме загальнодоступною мовою. Можна сказати, що характер - це спосіб взаємодії людини зі світом. Звичний настільки, що сам людина не здатна відійти від свого стереотипу, сприймаючи його як природний. Справа ще в тому, що і з самим собою ми взаємодіємо відповідно до характером. Можна сказати, що характер - це такий інтерфейс для взаємодії зі світом. Або горезвісний панцир, що містить в себе наше «Я», нашу особистість.
Структура характеру не дарма порівнюється з панциром. Панцир захищає - але не меншою мірою і обмежує, особливо якщо панцир цей приріс намертво. Також характер-панцир буває більш-менш жорстким.
На практиці це проявляється в тому, наскільки великий поведінковий діапазон людини. Діємо ми абсолютно стереотипно у всіх схожих ситуаціях або можемо варіювати свої дії?
Насправді саме характер обмежує нашу гнучкість: і поведінкову, і емоційну. Адже випробовувані нами (точніше, відчуваються) емоції в принципі теж визначаються характером. Як відреагувати на ту чи іншу подію? Більшість з нас не замислюється, реагуючи за звичкою, згідно своїм характером. А оскільки поведінкова реакція визначається реакцією емоційної, виходить, що характер визначає насамперед те, як ми сприймаємо навколишнє.
Чим жорсткіше структура характеру - тим однозначно бачиться світ, тим однозначно ми реагуємо на нього. При зовсім вже жорсткої структурі поведінку індивіда стане цілком передбачуваним, згідно зі схемою «стимул - реакція».
Відповідно, і почуття такої людини, затиснутого в шкаралупу власного характеру, важко назвати багатими і різноманітними. При менш жорсткою структурі діапазон можливих реакцій (і поведінкових, і емоційних) розширюється, у нас з'являються можливості вибору: чинити так чи інакше. Зазвичай так і буває, крайні ступеня жорсткості, як і будь крайнощі, досить рідкісні.
Іншою крайністю буде відсутність вираженої структури характеру. Не варто плутати відсутність характеру з тим, що прийнято називати безхарактерністю. Під безхарактерністю зазвичай мають на увазі м'якотілість, податливість зовнішніх впливів, відсутність власної позиції або невміння її відстоювати. Насправді це теж характер, причому з жорсткою структурою.
Адже подібний характер не допускає варіативності. На всі впливи така людина реагує однозначно: прогинається, поступається, йде на поводу у інших ... Чим це принципово відрізняється від «абсолютної» твердості, непоступливості, непохитності? По суті, нічим, змінюється лише знак - з плюса на мінус. Так що «безхарактерність» насправді - характер, просто такий от специфічний.
Справжнє ж відсутність характеру - це відсутність того самого алгоритму, згідно з яким ми взаємодіємо з зовнішнім і внутрішнім світом. Що це означає? Перш за все, неупередженість сприйняття. А звідси випливає невизначеність реакцій, які не задані заздалегідь.
Людина, яка має характеру, не діє відповідно до нього. А значить, має можливість сприймати світ точніше - адже його емоційні реакції не задані характером. Він може сприймати світ і самого себе безпосередньо, як є, без «фільтру». Людина, яка має характеру, не обмежений у своїх вчинках сформованої колись структурою. Яка, можливо, давно вже не оптимальна для взаємодії зі світом і навіть приносить страждання своєму власникові.
Ця «порожнеча» насправді містить в собі всі можливості. Ми можемо реагувати оптимальним чином, не будучи обмежені у виборі декількома певними варіантами - а то й одним-єдиним.
