Насіння 3

Про пістолет «Стєчкін», папугу і племінника прокурора Серьогу.

Да уж. Які все-таки різні долі у трьох випускників середньої школи номер 2 імені Джавахарлала Неру. Один став чиновником, другий олігархом. Олександр Сергійович Шнур зараз перебуває в пошуку. Після трирічного перебування у французькому іноземному легіоні і подорожі через всю Європу пішки на Батьківщину, дуже вже йому хочеться знайти тихе місце, де не стріляють, не крадуть і не лаються матом. Може бути в своєму рідному місті йому вдасться, нарешті, знайти тиху гавань. Хто знає.

У місті ж до того моменту назрівали вельми серйозні події. Мер Василь Васильович Хрускіт читав в кабінеті свіжий номер «Упатьевского комерсанта», коли до нього без стуку увірвався фахівець з ландшафтного дизайну Степан Худобедров. На його обличчі лежав відбиток глибокої внутрішньої схвильованості.

- Василь Васильович, - прошепотів на весь зал Степан, - бяда!

- Що, перевірка з області, - спав з лиця мер.

- Гірше, набагато гірше.

- Що може бути гірше, - здивувався Хрускіт. - Та кажи ти виразно.

- Не можу я на людях, ходімо краще вийдемо на подвір'я.

Мер зібрав папери, попросив присутніх не розходитися і вийшов на ганок. Перше, що кинулося йому в очі - кілька співробітників адміністрації та начальник місцевої міліції майор Іванов оточили берізку, зростаючу навпроти входу. Майор тримав руку на кобурі.

- Ну і що це все означає, - голосно в порожнечу виголосив Хрускіт.

- Папуга, - прошепотів йому на вухо заст.

- Хто папуга. Я папуга?

- Ні, що ви. Ні в якому разі. Там на гілці.

Мер придивився і точно. Майже на самій верхівці берези сиділа заморська птиця. Точь-в-точь така, що була намальована на обкладинці книжки про Робінзона Крузо. Книжку цю мер недавно купив дочки під час відвідування обласного центру.

- Ну бачу, далі то що.

- Тут, Василь Васильович, мало бачити. Тут слухати треба. - Худобедров підібрав з землі палицю і запустив їй в папугу.

Той змахнув крилами, приосанился і як закричить на весь голос:

- Росія без Путіна! Росія без Путіна!

- Що, що, - побілів мер. - Це провокація?

- Ніяк ні, - доповів Степан. - Це говорить папуга, звалився до нас на голову невідомо від куди. І щось мені підказує, що попереду у нас великі неприємності. Може, хочете ще послухати, так я миттю, - Худобедров підняв із землі камінь.

- Негайно припинити всякі ворушіння, - мер звик приймати рішення швидко. - Поки ця зараза не розповзлася по всьому місту ... Майор!

- Я, - відповів начальник міліції.

- Наказую відкрити вогонь на поразку!

- Не можу, Василь Васильович.

- Це ще чому?

- Розумієте, мені як начальнику міліції міста покладено замість "Макарова" "Стєчкін". А до "Стечкина" у нас немає набоїв.

- Мозгов, у тебе майор немає, а не набоїв. - Мер відібрав булижник в заступника і ретельно прицілився. - Все уважно дивіться і вчіться, як треба з коренем випалювати всяку політичну заразу. У нашому місті дисидентів ніколи не було до мене і при мені їм не бувати!

Булижник просвистівши біля голови папуги, продерся крізь березові гілки і акуратно приземлився прямо на дах міліцейської "Волги". Майор закрив очі, зціпив зуби і промовчав. Папуга ображено змахнув крилами і, перелетівши на голову вождя світового пролетаріату, і закричав:

- Вовка - дурень! Вовка - дурень!

- Цікаво, кого це він має на увазі, - поцікавився Худобедров.

- Знаєш, Стьопа, нам з тобою сильно пощастить, якщо того, на чию голову він зараз прилаштувався. - Хрускіт присів на ганок і схопився за серце. Такого фіаско в його політичній кар'єрі ще не було.

- Значить таке рішення. Майор, піднімай весь особовий склад. Оточити центральну площу. Нікого не впускати і нікого не випускати. У папуги нічим паче не кидатися. Степан, терміново збери всіх силовиків і сам знаєш ще кого в моєму кабінеті. І не дай тобі бог, якщо тут з'явиться хоч один журналіст.

Через п'ятнадцять хвилин на позапланове засідання з'явилися вже знайомий нам майор Іванов, прокурор району, прес-секретар мера і керівник осередку молодіжного руху "Наші" Віталік Зеленцов.

Хрускіт коротко змалював їм ситуацію і надав слово органам безпеки.

- Ситуація у нас складна, але далеко не безнадійна, - доповіли присутнім органи. - Як ви напевно знаєте, три дні тому в обласному центрі купка відщепенців намагалася провести так званий "Марш незгодних".

Ми відсікли їх ще на підході до міста і, ймовірно, коли вони зрозуміли, що маршу не буде, то і випустили в небо заздалегідь підготовленого папуги. Як він примудрився залетіти до нас в Упатьевск, поки сказати не можу, але слідство вже йде.

Вважаю, що знищення вищеназваного папуги шляхом застосування вогнепальної зброї неприйнятне через явно виникає шуму. Василь Васильович, у мене є племінник Серьога. Десяти років. Зі своєї рогатки вже стільки ворон насшібал. І цього папуги разом покладе.

- Так чого ж ти чекаєш, - розсердився мер. - Давай, тягни його сюди по-швидкому.

Через кілька хвилин племінник прокурора Серьога був виловлений на місцевому ставку біля старого цегельного заводу, де він з кількома пацанами вудил карасів і на машині мера доставлений на центральну площу.

Папуга тим часом перелетів на скульптурну композицію "Три ведмеді", Встановлену місцевими умільцями посеред уже років двадцять непрацюючого фонтану і вдавав із себе прекрасну мету в променях вже призахідного сонця.

Серьога, сплюнувши через щілину в зубах на землю, дістав з кишені досить солідне технічне спорудження і зарядив його шматком цегли.

- Ну і кого тут треба грохнути?

Мер мовчки показав рукою на свого політичного супротивника. Серьога ретельно прицілився. Пройшла хвилина. У Хруста вже спітнів лоб і він дістав носовичок.

- Ну?

- Ні, не можу, - зітхнув Серьога. - У ворону можу, а в цього немає. Подивіться, дядька, який він гарний. Краще відпустіть мене назад на рибалкууу ...

Мер мовчки відібрав у нього рогатку і прицілився. Від цього пострілу залежала його політична кар'єра. Коли шматок цегли з якоїсь складній траєкторії, минувши папуги, впав на дах міліцейської "Волги", Яку раніше водій відігнав від будівлі адміністрації від гріха подалі, майор Іванов закрив очі. Але промовчав.

Папуга знову змахнув крилами і з криком "Дурдом, дурдом" ретирувався назад на березу.

Відпустивши геть Серьогу, мер запропонував продовжити нараду. На прокурора він намагався не дивитися.

- Слово надається нашої молоді. Кому як не їй продовжувати славні починання, розпочаті нами. Віталік, скажи що-небудь розумне.

- Шановний пане мер. Шановні учасники наради. Як ви, напевно чули, нещодавно на озері Селігер відбувся зліт нашого руху "Наші". Там нас повною мірою навчили, як протистояти політичним противникам.

Пропоную заглушити мови папуги шляхом випуску безлічі своїх навчених птахів. Вони можуть кричати "Мишка -два відсотка", "Е2-Е4 - продавай Росію" або "Путіну - третій термін"!

"Ідіот", - Подумав мер, але сваритися зі своїм можливим наступником по партії не наважився.

- Значить, таке рішення. Завтра з ранку збираємо учнів шкіл та ПТУ. Худобедров, розпорядись зняти всі рейсові автобуси. Потім збираємо особовий склад адміністрації, прокуратури, суду в один кулак і займаємо все чільні висоти в місті. На кожному даху має сидіти по одному чиновнику. На кожній ялинці має висіти по одному піонеру.

Зрозуміє папуга, що немає йому місця в нашому місті і відлетить до сусідів. А далі нехай вони і розсьорбують.

На тому й розійшлися. Мер пішов зі Степаном Худобедровим пити горілку в кафе "Океан", Прокурор розбиратися з племінником, а Віталік Зеленцов читати матеріали останнього засідання Державної Думи.

На наступний ранок усе розвалилося. Уже в 7:00 на центральній площі Упатьевска стояв автобус з написом "Бі-Бі-Сі". Як про бурхливі міські події пронюхала вороже телебачення залишається загадкою. Але факт є факт.

Папуга вийшов у прямий ефір. Але на всі спроби західних майстрів політичного піару змусити його вимовити антиурядові гасла, птиця в мікрофон видавала тільки:

"Попка хороший. Попка більше не буде".

Очевидно, що папузі було знайоме політичне правило, що сміття з хати не виносять. Чи він хотів довести, що й опозиції не чужий патріотизм.

"Бі-Бі-Сі" скрутило кабелю і їхало піймавши облизня. На що мер міста вирішив, що коли він добереться все-таки до папугу, то вб'є його швидко і безболісно в знак визнання за проявився патріотизм.

Увечері в місто увійшло ОМОН. Кілька автобусів з людьми в камуфляжі і масках зупинилися біля погруддя вождю.

- Навіщо це, - здригнувся Василь Васильович, дивлячись з вікна на розгортається внизу маски-шоу.

- Розпорядження згори, - незворушно відповів прокурор. - Кондопожський синдром. Як кажуть, краще перебздеть, ніж недобздеть. До того ж, хлопці круті, Чечню пройшли. Вмить вашого папуги скрутять.

- Не вашого, а нашого, - поправив прокурора мер.

Папуга на людей у камуфляжі зреагував адекватно - перелетів на тридцятиметрову трубу спиртзаводу і почав там вити гніздо.

Кілька снайперів зайняли позиції біля труби і почали чекати появи птиці. У них був наказ полонених не брати.

А тим часом у Кремлі ...

Президент Росії сидів у своєму кабінеті і, стукаючи кісточками пальців по столу, слухав доповідь Директора ФСБ про стан справ у країні. Все було не так вже й погано. ВВП ріс разом з цінами на нафту, долар програвав рублю раніше відвойовані позиції, народ голосував «За».

- До речі, - перебив доповідь підлеглого Президент, - а як там справи в цьому самому містечку, як його ...

- Упатьевске, пане Президенте. Все йде за раніше наміченим планом. Народ підтримав і схвалив наші починання. Готовий днями докладно доповісти про скоєне.

- Не треба, - махнув рукою Президент і замислився. - А що, якщо ... Ви можете зробити так, щоб я побував пару днів інкогніто в цьому самому місті. Так би мовити, відчув життя свого народу зсередини.

Директор ФСБ здригнувся і задумався:

- А чи треба?

- Треба. Я хочу побачити своїми очима очі вдячного мені народу. Завтра вилітаємо. І не треба сперечатися.

Про золоту лихоманку, діда Макара і шукачів кращого життя.

Золота лихоманка почалася в Упатьевске раннім серпневим ранком. Дід Макар, який проживає на вулиці «25 бакинських комісарів» копав в городі яму для нужника. Здавалося б рядове заняття для упатьевского жителя було перервано блиском золотих монет, які опинилися раптово на лопаті. Дід сослепу спочатку не розібрався і хотів було їх викинути за непотрібністю. Але природна цікавість, властиве речі сказати будь-якому упатьевцу, перемогло і Макар поніс показувати свою знахідку старій. Та набагато сильніше діда розбиралася в навколишньої дійсності і, зрозумівши, що тепер з'явилася реальна можливість купити в будинок пральну машинку «Фея», змусила діда копати далі. Всього Макаром було знайдено вісім золотих червінців царської чеканки. Терміново на експертну раду запросили свояка діда, який працював сторожем у місцевому краєзнавчому музеї. Той у принесену з собою лупу уважно оглянув знахідку і впевнено заявив:

- Барське золотишко. Давно його шукали, і ось тобі треба ж.

За запевненнями свояка, в музеї зберігалися фотографії голови дворянського зібрання Куропаткина, чия садиба з парком-дендрарієм перебувала раніше на цьому самому місці. Точніше сказати займала вона набагато більшу площу, ніж город діда Макара. Приблизно три гектара. На цій площі, після знесення дендрарію радянською владою як соціально чужого трудовому народу об'єкта, були побудовані численні сараї, футбольної поле, фонтан з лавочками навколо нього і рюмочная «Три пічкура». На фотографії, що зберігалася в музеї, був зображений пан з великим хрестом на шиї, прикрашеним величезним діамантом, подарованим за вірну службу царю і вітчизні.

- Якщо пан золото приховав, то і цей самий хрест теж повинен бути десь поруч, - впевнено заявив свояк. Його слова підкріпила ясновидиця Агафія, яка живе по сусідству:

- Настав час нового життя для жителів нашого міста. Сама земля подякує нас за все, що винесли раніше.

Агафія перша ж взялася за лопату. До обіду були знайдені срібне кільце з вензелями О і Е, бронзовий свічник і тростину слонової кістки. Точь-в-точь така, що була зображена на фотографії.

Всього цього було достатньо для розвитку такої відомої людству хвороби, як золота лихоманка. Як відомо з Джека Лондона, ця хвороба розвивається блискавично. Немає ніякого інкубаційного періоду. Симптоми: підвищене потовиділення і гарячковий блиск в очах. До вечора копали все упатьевци, здатні тримати в руках лопату. Але перед цим провели загальні збори жителів міста. Домовилися, що кожному працездатному упатьевцу буде виділений шматок землі розміром в три сотки. На утриманця визначили по 0.5 соток. Глибина копання обмежувалося. Ділянки ділили по справедливості, тобто за жеребом. Вирішили прибрати все сараї, перекопати футбольне поле і знести до бісової матері вже двадцять років непрацюючий фонтан зі зламаними ще при Горбачові лавочками. Рюмочних постановили поки не чіпати.

Про козла Бен Ладена, президента США і міжнародний скандал.

Життя будь козла в Упатьевске далеко не цукор. Козлов в цьому тихому провінційному місті м'яко кажучи недолюблюють. Мало того, що від них так смердить, що відчувається за версту, так ще й ніс вічно сунуть куди не та попадя. Бен Ладена в Упатьевске не любили особливо. Мужики за те, що доводилося ділитися пивом в місцевих забігайлівках. Жінки за злодійство постільної білизни у дворах. Чиновники за кличку. Розкажи кому, що в рідному місті не ховаючись живе бородатий терорист, засміють.

Ось ця цапина кличка, дана при народженні тіткою Нюрою і створила справжній міжнародний скандал, в якому опинилися замішаними Президент Сполучених Штатів Америки, Федеральна служба безпеки Росії, мер Упатьевска Василь Васильович і господиня козла Нюра Митрофанова.

Вся історія почалася з маленької замітки в місцевій газеті «Упатьевскій комерсант». Замітка називалася «Хто зупинить терориста» і для розуміння ситуації дозвольте привести її майже повністю.

«Хто зупинить терориста

Указом Президента Російської Федерації наше місто незабаром повинен стати яскравою плямою на карті країни. Настільки яскравим, що ніякої плямовивідник, навіть імпортний не зможе його витравити. Ми, упатьевци, готові всерйоз і надовго забути про пияцтво, злодійство і інші надмірності. Ми-то готові. Однак є ще в місті різного роду елементи, що розкладають нашу світлу мрію.

Візьмемо, наприклад, відомого всьому місту козла Бен Ладена. До яких пір ми будемо терпіти витівки цього ірода. Мало нам зламаних парканів, первинних штанів і витоптаних городів. Нещодавно, цей бородатий авантюрист спокусився на найсвятіше, що є у нашому місті.

У ніч на неділю, коли правоохоронці традиційно, на жаль, втрачають пильність, була завалена в центрі міста дошка пошани. Фотографії кращих громадян міста, передовиків виробництва і соцкультпобуту при цьому частково обгризені, причому деякі до повного невпізнання. Мало цього. Незрозумілим чином зник герб міста, який представляє з себе ведмедя з сокирою і молотом під ним. Залишки герби згодом були виявлені на березі річки Поротве. Причому ведмідь відновленню вже не підлягає. А ви всі знаєте, що зараз у нашій країні жоден козел не має морального права робити замах на господаря лісу.

Також був частково обгажена вхід в будівлю міської адміністрації. А це вже не лізе ні в які ворота.

Слідство, проведене по гарячих слідах, встановило, що винуватцем події був рідний брат Буша молодшого козел Бен Ладен. Всі спроби зловити його не увінчалися успіхом. Ми звертаємося особисто до мера міста, шановному Василю Васильовичу хрумтить, з питанням:

- Коли, нарешті, бородаті терористи перестануть господарювати в нашому Упатьевске як у себе вдома »?

Стаття була підписана: власкор - таксидерміст А. Шіркін ».

Стаття, як стаття. Здавалося б нічого особливого. Але, як на гріх, її якимось таємничим чином передрукували в «Таймс». По всьому виходило, що в центрі Росії ховається той, кого всі спецслужби світу намагаються безуспішно зловити вже багато років. І тільки власний кореспондент упатьевской газети хтось А. Шіркін знає, де ховається терорист номер один. Причому, не сидить зачаївшись від усього світу. А ламає паркани, паскудить на ганок мерії і гризе портрети кращих людей міста. Було від чого стривожитися і привернути увагу світової громадськості.

Особливо образився на «Упатьевскій комерсант» Президент США Буш-молодший. У ноті протесту, що надійшла негайно в МЗС Росії було висловлено глибоке співчуття тим, що Президента на сторінках незалежної російської преси називають братом терориста намбер уан. Також вельми недвозначно було висловлено думку про передчасність вступу Росії до СОТ і про небажання Держдепу в черговий раз скасувати поправку Джексона-Веніка.

У Кремлі, не зумівши знайти номер упатьевской газети, терміново перевели статтю в «Таймз» назад на російську і зрозуміли, що пора діяти.

На наступний день в Упатьевск вилетіла група «Витязь», а до міста почали підтягуватися війська Приволзького військового округу.

Про багаття, філософію і смажене насіння

Тиха серпнева ніч на березі Волги. Несе і несе ця річка свої води з півночі на південь, як несла сотні і тисячі років тому. І впадає раніше в Каспійське море, як впадала туди і раніше.

Все можна змінити в нашій країні, крім перебігу цієї великої ріки. І греблями її перегороджували, і пароплавного соляркою цькували і княжен перських скидали - все дарма.

Ех, Расея.

Олександр Сергійович Шнур сидів біля нещодавно розпаленого багаття на березі Волги один. Семен Колотовкін, його недавній попутник копав разом з усіма котлован на місці футбольного поля, допомагаючи Степану Худобедрову, яка взяла його на правах аборигена в частку. Кинутий у полях «Хаммер» самотньо пасся, чекаючи свого господаря. Мер міста Василь Васильович Хрускіт все дзвонив і дзвонив в область, вимагаючи подальших інструкцій щодо припинення масових розкопок в центрі міста. Ведмідь Шумахер пішов жити в село Колобовку і тітка Зоя, яка зустріла його в лісі і нітрохи при цьому налякані, тепер ведмедя підгодовувала. Павло Громов, після свого сафарі побудував заїмку в лісі і тепер живе там. Мисливствознавець Сан Санич Крузенштерн виїхав з міста, не бажаючи брати участь у загальних, як він вважав, божевіллі. Бегемот Кеша прибився до дитячого табору відпочинку «Ластівка». Дає там уявлення і всі діти думають, куди б його прилаштувати. Зима ж скоро. Папугу спецназ так і не спіймав і куди той пропав - невідомо. Десь лається, судячи з усього.

Ось так все і прилаштувалися, хто куди.

До шнура ж тим часом підійшов дідок з великою широкою бородою невеликого зросту з торбинкою за спиною.

- Дозволь присісти біля твого вогнища.

- Сідай, якщо людина добра.

- Федір Кузьмич мене кличуть. Я то людина добра, а от, що у вас в місті діється, ніяк не зрозумію.

- Нічого особливо і не твориться. Місто, як місто. Таких у нас в Росії тисячі.

- А народ?

- А що народ. Живе, як діди жили і прадіди. І внуки так жити будуть.

- Навіщо ж вони котлован в центрі міста копають?

- Шукають.

- Що шукають?

- Хто що. Хто гроші, хто удачу. Кому просто нудно.

- А як їм допомогти?

- Навіщо. Краще просто не заважати, пане Президенте.

- Ти мене знаєш?

- Так адже весь Упатьевск вже три дні шумить, що у нас Президент інкогніто. Та ви не турбуйтеся. Я нікому не розповім.

До шнура з темряви підійшов козел Бен Ладен. Той поплескав козла за вухом.

- Ну, що. Не зловили тебе ще, бідолаха.

- Бе-е-е-е, - відповів Бен Ладен і схопив за штанину Президента Російської Федерації.

- Ну, тепер, не відчепиться, - зітхнув Шнур і дістав пляшку пива. - Козлу чеського світлого, а вам, пане Президенте, може бути насіннячок? У мене є хороші, смажені.