Як відпочити за вихідні в Західній Україні?
Кажуть, хто як працює, так і відпочиває. Хоча, часто здається, про відпочинок досить і мріяти. Брак часу завжди тяжіє над нами. Але слід тільки наважитися змінити звичайний пристрій. І тоді навіть за три - чотири дні можна побачити таке, про що ще дуже довго можна буде розповідати на заздрість знайомим.
Кажуть, що на заході України є місця, куди приїжджають з багатьох країн. Одні - щоб прикластися до святих реліквій. Інші - щоб познайомитися з дивовижною історією цього краю. Треті - щоб помилуватися незвичайною природою. Однак є гарне прислів'я, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Так що раннє суботній ранок застає нас вже на просторах Тернопільщини.
Дорога стрімко летить на захід. Головний духовний центр Української греко-католицької церкви Зарваниця знаходиться в мальовничій горбистій місцевості. Він згадується в легендах ще з ХІІІ століття. Саме до цього часу відносять і появу чудотворного образу Матері Божої Зарваницької. Протягом довгих століть вона була захисницею життя та духовності народу. Саме перед цим образом, у столиці України, під час свого візиту в Україну підносив молитви Папа Римський Іван Павло ІІ. Зарваниця зараз оновлюється, відновлюються знищені споруди. Незвичайної краси додає особі Зарваниці новозбудований Марьінінскій храмовий комплекс.
На в'їзді в Бучач милуємося величною постаттю Святого Іоанна. Місто багате історико-архітектурними пам'ятками, першими з яких були споруджуваний замок ХІ століття і церква Святого Миколая ХVІІ століття. У середині ХVІІІ сторіччя, перебуваючи у власності магнатів Потоцьких, місто значно видозмінив своє обличчя. Саме тоді відомі майстри - архітектор Бернард Меретин і скульптор Йоганн Георг Пінзель - створюють і оздоблюють міську ратушу, Покровську церкву і костел Успіння Діви Марії. За підтримки Потоцьких в ХVІІ столітті в Бучачі будується греко-католицький монастир отців Василіан, що продовжує і досі знамениті культурно-освітні традиції. А на околиці міста зупиняємося на хвилинку біля 400-річної липи, званої «Золотий». Саме на цьому місці, 18 жовтня 1672, був підписаний Бучацький мир між Польщею та Туреччиною. За умовами цього договору все Поділля відійшло під владу Туреччини.
Села, переліски, поля змінюють один одного як в якомусь чарівному калейдоскопі. Нарешті прибуваємо на нашу турбазу, затишно розташувалася в одній з гігантських западин на околиці села Скоморохи Бучацького району. До речі назва вельми точно відображає характер місцевих жителів. Буквально все робиться з жартами і примовками. Варто село над Стрипою рікою, яка бере свій початок неподалік від районного центру Зборів на півночі і, перетинаючи практично всю область, вливається в кінці свого шляху в Дністер.
Після обіду нас чекає справжній екстрим. Буквально в п'яти хвилинах ходьби від бази - ущелина, по якому тече невеличкий струмок, який утворює мальовничі срібні водоспади. Підйом цієї гірської стежкою значно підвищує рівень адреналіну в крові. А далі швидкий переїзд до наступного перешкоди. Це Русилівські водоспади. Гідрологічна пам'ятка знаходиться біля села Русилів в глибокій долині на березі річки Стрипи. Тут невеликий потік, стікаючи по скелястих уступах червоного кольору, утворює каскад водоспадів, що тягнуться впродовж кількох сот метрів. Найбільші з них досягають висоти близько 8-10 метрів. І знову підйом, який перетворюється на цей раз в справжній штурм кам'яної цитаделі.
Після такої напруженої роботи не гріх і відпочити. Тому їдемо в Язловець, родове гніздо магнатів Язловецьких - гілки відомого середньовічного роду князів Бучацький. Як водиться, на високому пагорбі стоїть фортеця, важливий пункт оборони перед наїздами татар і румунів протягом ХІ - ХVІІ століть. На початку ХVІІІ століття Понятовські перебудували нижню частину замку на позднебарокковую резиденцію, добре збережену донині з фронтоном, геральдичним рельєфом на бубні та ренессансово-бароковим порталом, перенесеним із замку. З середини ХІХ століття палац і навколишнє середовище належали ордену Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Вони влаштували в палаці інтернат і школу для дівчаток.
Парком проходимо до підземного монастирському склепу, вбудованому майже на половину своєї довжини в скелю. Трохи далі видніються руїни костелу Вознесіння Матері Божої - святині ХVІ сторіччя. Всередині його на стіні подекуди ще збереглися старовинні фрески. Також не пропускаємо можливості підійти до церкви святого Михайла ХVІ століття - колишнього вірменського костьолу Богородиці.
Уже під вечір, втомлені і переповнені враженнями, повертаємося на базу. Хоча, після знатного вечері настрій значно поліпшується. Вже ніхто не згадує важкий день, який був проведений на колесах. А гарна сауна прямо-таки дає друге життя. Під безкрайніх зоряним небом розходимося по своїх кімнатах. Завтра нас чекають нові пригоди.
