Кому і навіщо знадобився «Кіотський протокол»?

У 1997 р був підписаний, а в 2005 р набрав чинності (після ратифікації його Росією) так званий «Кіотський протокол», що передбачає скорочення й обмеження викидів газів, що створюють «парниковий ефект» (насамперед вуглекислого газу), в результаті якого відбувається глобальне потепління Землі. Через 5 років після вступу його в силу можна, нарешті, спокійно розібратися, кому і навіщо знадобився цей договір, кому від нього вигода, а кому - одні збитки.

Все почалося з «піар» -проекту «Глобальне потепління - кошмар - рятуйтеся!». Він розкручувався за звичайною схемою алармістів: сенсаційний виступ ЗМІ з посиланнями на «відомих» вчених - загальне збудження і занепокоєння «громадськості» - виділення грошей на вишукування - виправдання витрачених грошей новими гучними заявами - нові гроші - стурбованість ООН - «Кіотський протокол».

Перелякані ЗМІ політики (зауважте, не вчені) придумали простий і доступний спосіб боротьби з глобальним потеплінням - обмеження викиду парникових газів, в першу чергу - вуглекислого газу. І все це при тому, що ніхто скільки-небудь переконливо не довів, що глобальне потепління викликане залежними від людства викидами цих самих парникових газів, а тим більше - що зниження цього викиду на 5-10% або навіть більше зупинить глобальне потепління. І тим більше ніхто не довів, та й не може довести, що збільшення вмісту вуглекислого газу в атмосфері шкідливо.

Цікаво, що головним ініціатором складання та прийняття «Кіотського протоколу» виступила Німеччина - могутня індустріальна країна, якій, як здається на перший погляд, вся це історія не вигідна, оскільки може суттєво обмежити зростання промислового виробництва. Але, виявляється, не все так просто.

Справа в тому, що основний напрямок вітрів в Європі - у бік Німеччини, так що вся капость, яку випускає в повітря промисловість Франції, Англії та інших країн, випадає в Німеччині у вигляді кислотних дощів, осаджень сірки, важких металів і т.д. У самій-то Німеччині давно взято курс на екологічно обгрунтоване виробництво, викиди збираються і знову пускаються в справу, так що витрачатися особливо вже не треба, а от інші країни нехай постараються, тим самим обмеживши свій промисловий ріст. «Здорова» конкуренція, так би мовити.

Мало того, Німеччина взяла на себе нібито підвищені зобов'язання - скоротити викиди на 5%. Зробити це їй легко: після приєднання НДР в східній Німеччині було закрито під приводом нерентабельності безліч промислових підприємств, що працювали на бурому вугіллі. Цікаво також, що США, які підписали зопалу «Протокол», спочатку відмовилися його ратифікувати, а потім і взагалі вийшли з нього (зняли свій підпис).

Поки суд та діло, з'ясувалося (з 1997 до 2004 р, коли Росія ратифікувала «Протокол»), що лавини, повені, спека в Європі, тайфуни та ін. Викликані не глобальним потеплінням, а звичайними кліматичними флуктуаціями (коливаннями), які багаторазово траплялися і раніше. Причому задовго до того, як діяльність людей стала хоч скільки-небудь помітно впливати на клімат. А тоді навіщо гробити власну економіку?

Частина грошей, виділених за програмою «Ой-йой-йой, глобальне потепління», потрапила в руки нормальних дослідників (чесних дівчат і пацанів), які довели:

1) глобальне потепління дійсно має місце, але за 50 років температура зросла не більше ніж на 1 градус Цельсія-

2) в доступних для огляду історичних межах глобальне потепління може змінитися глобальним похолоданіем-

3) коливання погодних умов, і в набагато більших масштабах, бували на Землі задовго до того, коли у предків людей відвалився хвіст.

Загалом, як сказав наш загальновідомий проф. А.П. Капіца, модні теорії глобального потепління та екологічної катастрофи - не більше ніж псевдонаукові міфи.

А як же серед підписантів «Кіотського протоколу» виявилася наша багатостраждальна Батьківщина? Адже в той час в Росії головним був розділ народного добра, а до природи взагалі нікому не було діла. Справа в тому, що керівництво Росії з похмелюгі підписувала будь-які подібні договори тільки за те, що їй було дозволено, в такому її стані, сісти за один стіл з пристойними людьми. А ратифікація відбулася тому, що західні «друзі» попросили: їм це треба, а без Росії «Протокол» не може вступити в законну силу - загальної суми викидів не вистачає.

Адже Америка відвалила, а Індія і Китай, які випускають в атмосферу величезну кількість всякого «добра», не потрапили під санкції як країни, що розвиваються. Ну, і Росії за ратифікацію було дещо обіцяно. По-перше, полегшення вступу до СОТ. Ну і де воно? Та й чи вигідно воно Росії в цілому? Хіба що ВПК і олігархам, а народ через підвищення цін може і постраждати. Та кому він потрібен-то, цей самий народ? Нехай збирається у відведених для цього місцях і протестує, скільки йому влізе. А з «незгодними» - самі знаєте, як.

А ще було обіцяно, що Росія продасть Японії і Європі свої «недовиброси» на сотні мільярдів доларів США. Японія помовчує, а Європа обіцяла 200 млн. Доларів, але після кризи. Тобто Росія не отримала рівним рахунком нічого хорошого (дулю з маком). Зате отримала стримуючі фактори в економіці (правда, поки до них далеко). Загалом, Росію погубила, як і завжди, наша національна ідея - мрія про «халяви» (нічого не робити і отримувати мільярди). Ось так Європа обдурила Росію - ратифікувати «Протокол кіотських мудреців» вмовила, а грошики «тю-тю». Криза, виш ти, у них!

Ну й добре! Якщо якісь підприємства Росії знизять шкідливі викиди - чудово, все одно модернізація необхідна (не плутати з чорною дірою інноваційного розвитку). Ну, а не знизять - не біда. Дія «Кіотського протоколу» закінчується в 2012 р, а нам досягти взятих на себе зобов'язань по ньому по викидах вдасться, дай Бог, до 2020 р

Сподіваюся, коли замість «Кіотського протоколу» будуть підписувати народжений зараз в надрах ООН новий документ, наші обидва керівники (обидва непитущі) не дадуть себе вмовити на шкоду Росії (а такі спроби і сильний тиск обов'язково будуть - могутня Росія нікому не потрібна, крім нас самих, і всіх раніше лякає). І взагалі, раз Америка - це наше все, ну і давайте, хоча б у цьому питанні, поступати як вона (далі йдуть Гімн Росії та Янки Дудл).

А всім читачам - здоров'я, удачі та успіхів. Хуг, як кажуть апачі!