І де ж цей Любеч? Міста України

Парадокс часу. Про місто, колись своєю популярністю затьмарює сам Київ, сьогодні ніхто не знає. Майже не знає ...

Відправним пунктом при поїздці в Любеч служить Чернігів. Дістатися до цього обласного центру не становить особливих проблем. Якщо залізницею, то з пересадкою в Ніжині. Правда, часу доведеться витратити неабияк.

Автобусом, звичайно, швидше і в ряді випадків комфортніше. Але лідером, безперечно, є маршрутні таксі. З безлічі рейсів вигідніше вибирати ті, що прибувають прямо на автовокзал. Далі вже на приміському автобусі до місця призначення. Шлях від Чернігова займає близько півтори години.

Автомобілем найпростіше добиратися по міжнародній трасі Е95, тобто якщо їхати з Києва, то через Бровари. Хороша дорога, на низці дільниць з розділовою смугою. Поворот на Любеч з окружної дороги біля Чернігова. От тільки краще згорнути трохи раніше і поїхати на Славутич. Навіть з урахуванням проїзду через це місто обійдеться швидше і, головне, комфортніше.

Можна згорнути ще раніше в районі Козельця на Остер. Дорога, що проходить по правому березі Десни, не кращої якості, зате набагато цікавіше. Для любителів пригод є варіант проїзду через селище Гончарівське. Шлях значно скоротиться, але не варто забувати, що тут знаходиться найбільший артилерійський полігон. Мало що якомусь наводчику солдату привидиться.

І, нарешті, для особливо безбашенних пропонується маршрут через Вишгород, потім по греблі ГЕС на іншу сторону Дніпра і далі вздовж водосховища. Ось тільки від села Сорокошичі доведеться пробиратися чи не місцевими стежками. Зате багатство вражень гарантується.

Колишній місто, а тепер просто селище міського типу Любеч, зустрічає тишею і спокоєм. Заблукати тут вельми складно. Прямо від мініатюрного будівлі місцевої автостанції починається одна з центральних вулиць. Через пару кварталів від неї перша пам'ятка. На постаменті застиг грізний танк ІС-3.

Через кілька хвилин бульвар виводить до Свято-Преображенської церкви (1811-17 рр.) - Родовій усипальниці графів Милорадовичів. Вона нещодавно була відреставрована і виглядає цілком пристойно. Поруч будівлю майбутнього музею. Біля нього стоять два інформаційні стенди. Схоже, що поки на цьому вся експозиція і закінчується.

Ще кілька хвилин ходьби, і там, де вулиця починає круто спускатися вниз, знаходиться серце Любеча - Замкова гора. На її вершині встановлено пам'ятник слов'янським князям. Адже саме тут у 1097 році відбувся їх перший з'їзд, що поклав початок утворенню великої держави Київська Русь.

У ті далекі часи Любеч був одним із центрів руських земель. Ніхто точно не знає, коли і ким він закладений і звідки пішло його ім'я. Адже вже в літописах 882 року місто згадується як важливий економічний центр. І саме на цій горі стояв замок місцевих князів.

Ось тільки Дніпро в ті сиві часи був ширше й протікав під самими пагорбами. Сьогодні ж, щоб дістатися до великої ріки, доводиться йти близько години. Зате води його як і раніше швидкі і чисті. Незважаючи на те, що лівий берег з боку Любеча обривистий, внизу є прекрасні піщані пляжі. Течія швидка, але без вирів. Так що купання приносить справжню насолоду.

За однією з версій свою назву місто отримало від імені легендарного князя Люба. Бився він на смерть з верховним жерцем найдавнішого слов'янського культу бога Рода-Святовита волхвом Трепетовічем. До речі, ходять чутки, що насправді це був той самий знаменитий Кощій. Є й документальні підтвердження цієї битви, знайдені в Чорній могилі в Чернігові. А в Любечі безмовним свідком, що дійшли до наших днів, варто насипаний вручну курган висотою більше 40 метрів.

Цікаво, що Любеч дуже довгий час був на особливому положенні. Так князь Олег, взявши місто, податком його не обкладаються, на відміну від тих же радимичів або древлян. Навпаки, Любеч разом з шістьма іншими найстаршими літописними російськими містами отримував данину з могутньою Візантійської імперії. Пам'ятайте, хто прибив свій щит на ворота Царгорода?

Маючи вигідне стратегічне положення, місто неухильно розвивався. Налагоджувалося торгівля і ремесла. У Любечі розташовувалася одна з найбільших слов'янських кораблебудівних верфей. На стародавньому озері біля Дніпра не тільки будували свої кораблі-однодревки «моноксилів», а й ремонтували відбуваються суду. Адже тут проходив знаменитий шлях з варяг у греки.

Не варто забувати, що і київський князь Володимир Святославович мав місцеве коріння. Сам Володимир Мономах володів кілька десятиліть Любичем, побудувавши неприступний замок. Саме з його ініціативи відбувся перший княжий з'їзд, на якому була зроблена спроба виробити систему успадкування престолу і покласти край кривавим міжусобиць.

На згадку про ті події на замковій горі було встановлено пам'ятник. По колу гранітного підстави застигли лики слов'янських князів. А над ними про щось задумався з пером у руках Нестор-літописець.

Круто згинається вулиця виводить в передмісті. Таке відчуття, що життя тут не змінювалася, принаймні, кілька століть. Так само стоять врослі в землю дерев'яні рубані хати. І так само у дворі зайняті якимись своїми справами їх господарі. Ось тільки біля паркану гостей зустрічають заморські поросята. Це вже модні віяння нашого часу.

Звивиста стежка виводить до ще однієї святині. Невеликий ставок, біля нього старий колодязь, а трохи вище на схилі пагорба видніється вхід до печери. Кажуть, що її в XI столітті викопав місцевий житель на ім'я Антипа. З часом він оселиться в одній з печер київського пагорба і стане відомий під ім'ям святий Антоній Печерський.

Судячи з усього, перше пристанище відлюдника було невеликим за своїми розмірами. Однак у XVI столітті печера була розширена і реконструйована, зокрема, стіни і звід були обкладені цеглою. У такому вигляді вона і дійшла до наших днів. Правда, нині стався обвал і вченим доводиться все відновлювати заново.

Треба відзначити, що це не єдина печера в місті. Адже з XVII століття Любеч перебував у гетьманському володінні. І якраз над святим місцем Мазепа збудував свій маєток. Трохи пізніше ним володіла родина Полуботків. Одне з найстаріших будівель цього архітектурного ансамблю «кам'яниця» збереглося і на сьогодні майже повністю відновлено.

Саме через панської садиби простим людям доступ до святині був обмежений. І тоді на околиці Любеча в 1892 році на честь святого Антонія була викопана інша печера. Назвали її «дальньою» за аналогією з печерами в Києві. У ній і зараз стоять ікони і горять свічки.

З підземним будівництвом в місті пов'язано ще одне місце. Тут знаходився Любецький чоловічий Антоніівскій монастир, який проіснував більше 200 років і був зруйнований в середині XIII століття. Судячи з усього, монахами було викопано чимало. Видно вже, традиція така була. Так, наприклад, досі ходять легенди та приказки про підземний хід, що веде до самого Києва. «У Києві в печеру ввійдеш, а в Любечі вийдеш» - це якраз про нього.

Слова словами, але вже зараз відомо про великі підземеллях в районі колишньої садиби господаря цегельного заводу Баглія. Їх ще в 1906 році досліджував відомий історик і археолог Якимович. Тоді на світ було витягнуто безліч людських кісток і черепів, а також кілька срібних браслетів. За свідченням учених ці знахідки відносилися до другої половини XI століття.

Так що, може бути, незабаром прийде час і з'явиться можливість прогулятися підземними дорогами з одного берега Дніпра на інший.