Хлопчик, якого не любили.

Всі хочуть стати багатими, але не всі стають. Всі хочуть бути розумними, але не у всіх виходить. Всі хочуть бути щасливими, тільки це ніколи і нікому не вдається. Адже щастя - це тільки коротенькі епізоди в житті у кожного, а вся життя щасливим, напевно, ні в кого не буває. Просто, у одних накопичується багато таких епізодів, а в інших не дуже.

Людський егоїзм стоїть на шляху любові та взаєморозуміння. Все навколо замкнулися на самих себе і стали сприймати навколишній світ вороже, пристосувалися думати тільки про себе, про своє самолюбство і благополуччя, стали тиранами в сім'ї та на роботі. Усім не вистачає часу для любові і вдячності. Друзі та близькі стали зраджувати, а наша любов перетворилася на узурпацію.

Один хлопчик дуже хотів, що б його любили, але його ніхто ніколи не любив. Він любив всіх, а його - ніхто. Він ріс, ріс, а його так ніхто і не любив. Його не любила мама, тому що він народився не вчасно. Мамі в той час, ну зовсім не потрібен був хлопчик. Вона хотіла його позбутися ще до його народження, але пропустила строк. Мама хотіла бути щасливою і шукала своє щастя, а тут раптом народився цей хлопчик. Він так їй заважав, що вона, бігаючи за своїм щастям, віддавала цього хлопчика тому, хто підвернеться. Вона здала його в цілодобові яселькі, а потім дитсадок, де маленького хлопчика виховували злі тітки, які зовсім не любили ні дівчаток, ні хлопчиків. Вони взагалі нікого не любили. Хлопчик тоді любив тільки свою маму і дуже хотів, щоб вона була з ним поруч завжди, а мама тікала від нього. У хлопчика ще був тато, але той був такий талановитий і розумний, що просто збожеволів. Коли хлопчик підріс і став вчитися в школі, мама відвезла його до бабусі. Бабуся, може і любила б його, але їй ніколи було про це подумати. Вона була дуже зайнята бабуся. З бабусею жив дідусь, але той теж уже нікого не любив. Дідусь був колишній військовий, а в армії не вчать нікого любити. Там любити нікого не можна. В армії вчать захищати батьківщину і обороняти її від ворогів. Там вчать любити зброю, щоб вбивати ворогів, а той, кого навчають вбивати, любити нікого не здатний. Дідусь любив, щоб все було по команді і за статутом, а за непослух давав хлопчикові запотиличники і тягав за вуха. У школі хлопчик навчався погано, він не розумів: навіщо йому треба добре вчитися, якщо його все одно ніхто не любить. Коли він закінчив, з горем навпіл школу, він знову виявився нікому не потрібним. Тоді хлопчик став наркоманом, і йому добре і вільно, коли він іде в інший світ. Адже все одно його ніхто і ніколи не любив і не любить.