Навіщо і кому потрібні передбачення?
Скільки їх було і буде? Хто вважається з ними? Ну, збіглося, збулося, відбулося. Ну і що? Що змінюється, після того, як ми знаходимо знання, незаперечні докази. Уявіть, що заповідей Христових просто не було б. Невже людство перестало б існувати? Але ж і без його порад люди жили багато тисяч років. Або люди сильно змінилися на краще за останні 2000 років? А якби всі прислухалися, вчитувались, осмислювали або просто приймали як належне, невже світ зміг би стати ідеальним для всього людства?
Нам кожен день хтось що-небудь обіцяє. Щось робиться, щось ні. Та кожен з нас все життя так і поступає. Намагається вірити в краще, навіть готуючись до гіршого. Що все в природі має свої взаємозв'язки і закономірності, навряд чи варто заперечувати. Хтось інтуїтивно обирає професію, супутника життя, спосіб життя, навіть не замислюючись особливо. Інші, навпаки, весь час сумніваються, переінакшують, повертаються і наздоганяють, одружуються і розлучаються, так не по разу.
Багато геніальні письменники, вчені і філософи на схилі років ставали віруючими, напевно, зрозумівши мізерність своїх творінь в загальнолюдському масштабі, вдобавок порівнюючи зі складністю і різноманіттям самого світу і світ цей сотворившего. Інші ж, навпаки, розчаровувалися, бачачи, скільки горя, несправедливості й жорстокості навколо.
Часто, невиліковно або дуже важко заболевая, людина, перебуваючи в безпорадному стані, починає вірити в Бога, або думає, що вірить, але одужавши чудесним чином, починає вірити всерйоз. Нам, вихованим на казках, притаманне вірити в чудеса. Ми й живемо-то з надією казку зробити бувальщиною. Найчастіше все-таки доводиться розраховувати на себе, свої сили і взаємодопомога близьких, друзів.
Так нещодавно вчені прийшли до висновку, що сміх зовсім не збільшує тривалість життя, як вважалося раніше. Збільшує тривалість, принаймні, для чоловіків, наявність сім'ї. А від сміху і померти можна, так само, як і від постійного плачу і ридання. Це крайні форми емоційного збудження. У сім'ї людина, а особливо чоловік, відчуває свою значимість, повагу, якщо правильно себе вести, звичайно, турботу, затишок - і можна ставити перед собою цілком здійсненні завдання. Для самотнього - або відсутність завдань, по непотрібності, для самого себе, або завищені, часто нездійсненні, щоб всім і кожному довести свою спроможність.
Багато стали зараз говорити, особливо після катастрофи в Японії, про прийдешнє глобальному кінець світу. Вчені на всю горлянку лякають вогненним кільцем, оперізувальний Землю, яке накопичило достатньо енергії в уже початківців прокидатися найпотужніших вулканах. Планета може мало не розколотися навпіл, вулкани зжеруть весь кисень, а в атмосферу викинеться таку кількість попелу, що кілька років не буде просвіту і все живе замерзне, задихнеться і загине.
Та й передбачення давно померлих провидців глаголют приблизно те ж. Так, метеорит величезний зіткнеться з нашою планетою, і сонце або потухне, або, навпаки, вибухне. Льодовики розтануть, інопланетяни вторгнуться і знищать нас, всесвітня війна з новими видами зброї, порушення екології, вибух на АЕС в усіх країнах світу одночасно через сильних землетрусів. Всесвітній голод, нові невиліковні хвороби, загальний страх і божевілля, роботизація, засилля плодів технічного прогресу.
Що ж тепер нам робити? Справитися з таким катаклізмом ми явно не зможемо, так що, тапочки білі пора замовляти? Та від таких страхів і прогнозів ми в паніці скоро самі себе і знищимо.
Давайте-но просто продовжувати жити і радіти кожному моменту. Як бувало перед боєм, 100 г і вперед, перехрестимося і далі, потиснемо один одному руки, поцілуємося і побажаємо один одному довгих років життя. А що буде, то буде. Що даремно страху наганяти, життя і так коротке, навіщо її заздалегідь скорочувати, забиваючи голову всякими поганими думками.
