Голодомор був. Але де?

Подорожуючи з української Поліссю, на одному з розвалюються будинків я побачила дивні сліди, наче лахміття прилипли по периметру вікон. Придивившись ближче, зрозуміла, що це залишки дрібної металевої сітки. Мабуть господар не зняв з'їдені іржею залишки і фарбував масляною фарбою рами вікон поверх них. Мені не по силам встановити, що пережила ця сітка на своєму віку, а призначення її цілком зрозуміло: захист від комарів, кругом адже болота. І коли я зі старожилами заговорила про ластівках, перш кружляли навколо сіл в незліченних кількостях і захищали селища від комарів, мені сказали, що ластівки позбавляли від основної маси комарів, але не від усіх до єдиного. Був час, коли сама держава видавало сітку для вікон, щоб люди хворіли якомога рідше.

Наше покоління не знає, що таке малярія. Ми про неї тільки в літературі читали. А від неї, виявляється, вимирали цілими селами. Дітей влітку тримали по домівках, в ліс не брали, щоб комарі не покусали, а то перемёрлі б діти так само, як старше покоління до війни.

Я розмовляла зі старичками, народженими відразу після революції. Дідусь з одного будинку і бабуся з іншого змагалися в тому, хто довше проживе. Ходили з труднощами, але на питання відповідали охоче.

Я розпитувала про що, зокрема про голод тридцятих років. І мені сказали, що смертельного голоду в селі не буває, це тільки городяни сільських дурнями безпорадними вважають, а село ніколи не голодувала по-справжньому. Голод в тридцятих був, розповідали, але це був останній на їх пам'яті голод, і він ні в яке порівняння не йшов зі страшним голодом двадцятого року.

Як же так, адже всім відомо, що ...

Колись найсильніше враження на мене справив роман «Над прірвою по житі». Безнадійне становище селянина, якого зігнали з землі. Масове переселення з розорювати тракторами землі предків у ті місця, де можна якось прожити, судячи з листівок. Масова смертність в дорозі. Багаторазово підтверджена свідченнями очевидців трагедія Америки. А що у нас? Старички згадали із задоволенням і вдячністю, як у нас землю роздавали, щоб у кожного було достатньо для прожитку. До цих пір на довгих смугах наділів стоять міцні будинки споруди 1918 року. Я бачила ці будинки, розмовляючи з ними. Брусу зруби-пятістенка. Зсередини колоди оббиті хрест навхрест вузькими планочками (допоможіть згадати, як це називається, будь ласка), на них зверху намазаний товстий шар глини, а по глині поклеєні шпалери. Дах на деяких будинках нова, крита шифером, на деяких з дранки. Кожна смуга дранки прибита парою цвяхів, все гвоздики з'єднані тонким дротом поперек дранки.

У будинках печі зі старого темно-червоної цегли. Ковані кочерги і рогачі, підносяться піраміди баняків різних розмірів. Особливо рушивши мене деталь - під кожною дахом обов'язкові льотки для ластівок.

Так що ж щодо голоду тридцятих?

В Америці голод був. На Україні голод, кажуть, теж був, і жителі Львова стверджують, що всю кору з дерев на околиці міста в ті ж роки пообдіралі. Жива пам'ять про те, як полешукі гнали з землі, і вмирав він в болоті, намагаючись знайти хоч яку-небудь клюквінку. Нові господарі легко зганяли селян з обжитих місць. Їх доля нікого не хвилювала. І люди зникали. Нікому не було діла до тих, чиї кістки обростали мохом в гнилих болотах.

Що ж у нас? Питала наполегливо, тому що свого часу щиро повірила в те, що селян зганяли в колгоспи насильно, відбираючи все, що у них було, в спільне господарство. А загальне і вкрасти легко, і зі зла знищити. Банди в глухих лісах ніби як до 1941 року продовжували існувати і годуватися нальотами на загальні господарства. Дідусь заплакав від гірких спогадів. Заговорив про паспорти, які на руки не давали, і про те, скільки яєць треба було здати. Але причиною сліз виявилася зовсім не їжа, а смерть рідних в ті роки від тифу. І бабуся згадала про чиюсь смерть від запалення легенів. Але не від голоду. Хліб не забирали, його роздавали! На трудодні. Все справедливо. Хто не працював з усіма, той і є з усіма не повинен, хіба не так? Обидва старого, що жили в той час у різних селах, в один голос стверджували, що отримали на трудодні предостатньо хліба, і буряків, і макухи для худоби (який теж, виявляється, у дворах залишався!), І картоплі, і дров. Хто працював, той не мерз. Хто працював, той не голодував. І одноосібників-невдах підгодовували, дітей їх шкодуючи. Діти-то не винні в тому, що батьки відірвалися від народу.

А як же примусове залучення в колгоспи?

Так, кажуть, у колгоспі добре, а без колгоспу виявилося погано, от і все примус.

І колгосп створили в три дні. Так, всього за три дні. Прийшла людина, розповів, як це зробити і чим це добре, от вони й об'єдналися. Разом працювати легше і вигідніше. І обізвали брехнею те, що про ті роки в газетах писалося і по телевізору настирливо ведуть мовлення.

Голодомор? Який такий голодомор ?!

Голодомор - страшне слово, яке традиційно позначає не мор в голодний період, яких історія знає чимало, а знищення народу голодом. Народ - слово, яке останнім часом позначає людей певної національності. Але перш малася на увазі біднота. Ті, у кого були гроші і всілякі блага, народом не вважалися. Їм було зовсім не погано, коли вимирало народ. Менше проблем, менше турбот. Голодомор, як знищення народу голодом (умисне або внаслідок не вжитих заходів допомоги і порятунку), історії добре знайомий. Голодомор в Америці, голодомор в Європі. Це було, сперечатися не доводиться. А ще є голодомор у вузькому сенсі слова. На Україні і в Білорусі. У тому самому Поліссі, де взимку на болотах журавлиною тамували голод наскільки могли. Ось, наприклад, що знайшлося в «розсекречених» документах:

"На гетих днех (2 червеня) меў Мєйсце з рада геть виходзячи факт: гр. в. Цiхiн (Акопскага сельсавету) Сiкорская ноччу зарезала сваего 9-гадовага дзiцяцi. Частко унутраносьцей пасьпела поесьцi, назаўтра ўтопiла другог дзiцяцi i памерла сама пекло iстошченьня". Цей документ наводиться як свідчення навмисної ліквідації людей голодом. Як злочин Радянської влади. Що можна буде сказати про сучасну влади після публікації сучасних подібного роду з ряду геть що виходять фактів ?!

Прочитаємо уважніше. Мати їсть своєї дитини. Сам по собі цей факт нічого не говорить про матір? На наступний день, наївшись, топить другу дитину. І відбувається це все другого червня. Городяни можуть бути не в курсі, звичайно, але село знає, що другого червня навіть при самому пізньому настанні весни в наших широтах вже не може не бути кропиви, яка досить смачна і швидко готується. Є грицики, кульбаби (гірчать, треба вимочувати), кислиця і щавель, конюшина, борщівник, аїр болотний, спориш, іван-чай, гусячі лапки, лопух, лобода, медунка, мокриці, заяча капуста, ряска, пагони хвоща, ярутка і яснотка, подорожник. Нехай це не делікатеси, але вижити можна і без бульйону з діточками.

Голодомор в червні! У липні !! У серпні !!! Про голодомор кричить Америка і Європа. Але на Поліссі кажуть: «Хто на кого дае знаки, тен сам таки». А у нас є крилата фраза, що походить від байки Крилова: «У винного завжди безневинний винен».

У нас роздавали сітку, щоб люди змогли захистити будинку від малярійних комарів, в Америці в ті ж роки розорювали під кукурудзу ділянки з будинками і колодязями. У нас було безкоштовне гаряче харчування у школах та продпайки, а у Львові кору з дерев об'їдали. У нас землю роздавали, а в тому світі, який нас звинувачує, її забирали. У нас була епідемія смертельної хвороби і робилося все можливе, щоб зупинити її поширення, а у тих, хто «дае знаки» був справжній голодомор, знищення народу голодом.

Вірити сучасним журналістам чи реальним людям похилого віку, які біля колодязя з "лелекою" да на лавках під вікнами будинків 1918 споруди згадували своє дитинство?