Якою має бути газета, яка всім потрібна?

Зараз всі говорять про нові технології у сфері мас-медіа, і це, безсумнівно, дуже важливо, але мені, як автору, видається цікавою ідея створення газети, яка мовитиме однаково в Росії, США, Китаї, Японії, Великобританії і так далі. Коли людина, незалежно від його місцезнаходження, зможе отримувати ту ж саму інформацію, що і його друг з іншого кінця Землі.

Спробу створення подібного можна побачити в концепції американської «The Wall Street Journall», яка має безліч офісів за межами Сполучених Штатів Америки. Але все-таки це не зовсім те, про що ми говоримо. Випуски цієї газети відрізняються за змістом залежно від їх геолокації, а це і є найголовніший мінус, на мій погляд.

Політика ідентичності

Для того щоб склалася картина того, що відбувається, необхідно прочитати інформацію з кількох джерел і далі задатися питанням: «А що ж відбулося насправді?» Але що ми маємо по факту, так це те, що засоби масової інформації однієї країни віщають досить однобоко, іноді змінюючи слова місцями для різноманітності.

Без шансів на самостійність

Само собою, погляд на події може бути різним у різних країн, залежно від їх ключовий політики. Як кажуть, скільки людей, стільки й думок. Але найчастіше це думка виражається настільки активно, що у звичайних громадян просто немає можливості вирватися з цього вируючого потоку інформації і сформувати свою точку зору.

Технічна сторона

Якщо я хочу знати, що думають в США з приводу тієї чи іншої події, то я зайду на сайт знаменитої «New York Times» і прочитаю. А ось що думають з цього приводу в Іспанії, на жаль, дізнатися не зможу, не вистачить знання мови. І адже це і є найголовніша проблема. У наш час, коли лінгвістів і перекладачів більше, ніж продавців в продуктових магазинах, немає регулярних аналогів закордонних видань. А так хотілося б зайти в кіоск біля будинку з написом «Преса» та купити канадський «National Post» або британський «The Times». Або просто зайти на сайт будь-який більш-менш відомої газети, вибрати із сотень запропонованих мов свій і прочитати. Як не дивно, це все не здійснюється по одній вічної причини - нашим властям це не на руку. Навіщо громадянам знати, що їх держава критикують за кордоном, коли по національному телебаченню вони чують про стабільність і неповторності їх величезної і могутньої?

Всі ми пам'ятаємо грузино-південноосетинський конфлікт 2008 року, коли Росія взяла в ньому свою участь за допомогою введення військ на територію Південної Осетії. Для росіян ця операція, без всякого сумніву, розцінювалася як операція миротворча, спрямована на врегулювання конфлікту і встановлення миру в даному регіоні. Проте ж країни Заходу вважали абсолютно по-іншому. Навіть у братській нам Україну люди стікалися на мітинги з плакатами «Ми проти агресії Росії». І адже нам не представляється можливим дізнатися, що це було насправді: агресія або допомогу південно-осетинському населенню.

Що відбувається зараз в киплячій України? Західні ЗМІ кричать про те, що солдати в розпізнавального формі РФ здійснюють там військові операції. Наш уряд мало не щогодини заявляє про те, що наших військ на території України немає. Кому вірити - абсолютно незрозуміло. Немає у нас незалежної міжнародної газети, яка неупереджено б нам про все розповіла. І дуже шкода.

Єдність розуміння

Що ще важливо, так це те, що в статтях, новинах, оглядах і в усьому, що призначене для широкої аудиторії, про події, які зачіпають ту чи іншу країну, в кожному рядку повинна проглядатися спроба розібратися в менталітеті, звичаях і нормах тієї країни, про яку ведеться розповідь. Ми всі різні. І, образно кажучи, що російській радість, то німцю - смерть.

Порівняно недавно одна з кореспонденток американського «Newsweek» писала про золотої молоді Іраку, яка купається в басейнах, п'є шампанське, та й взагалі всіляко розважається, поки на території їх країни проходять військові дії. І провела вона аналогію з роботою Великого театру під час Великої Вітчизняної війни. Тобто порівняння її увазі «бенкет під час чуми». Особисто мене коробить від такого порівняння. Воно демонструє повне нерозуміння російського духу і менталітету, російського героїзму, відваги і мужності.

Настала епоха, коли ЗМІ практично вершить світову історію, формує позицію громадян, згуртовує або віддаляє одну націю від іншої. І тепер у засобів масової інформації немає права на помилку, бо ціна цієї помилки може бути занадто висока.

Залишається тільки сподіватися, що завтра ми прокинемося, візьмемо газету і прочитаємо те ж саме, що прочитає цього ранку іспанець, кореєць, мексиканець або американець, і всі ми відчуємо себе громадянами однієї держави - планети Земля.