Як я рятував новонароджених опосумів?
На початку квітня я проїжджав звичайний маршрут на ровері. На середині зустрічної смуги побачив свіжу жертву високих швидкостей. На дорозі лежав розчавлений опосум - велика така щур з голим хвостом з білими підпалинами.
Я спішився, підійшов, щоб прибрати в сторону, і побачив, що під «розкритому» животі копошаться штук шість живих чорненька бебічек-дитинчат. Я відніс загиблу маму з живим приплодом на узбіччя, зауважив місце і, замучений совістю Гіппократа, продожам половину маршруту. На зворотному шляху підібрав відповідний пластик і з сумною знахідкою відправився шукати госпіталь для енімал.
Це було непросто. Я кілька разів проїжджав повз близько розташованої клініки. За цей час показав знахідку фахівця з боротьби з мурахами й термітами. Він виніс безнадійний вердикт - врятувати дитинчат шансів немає. Я не зміг кинути живих тварюк на вірну смерть і продовжив шукати клініку, хоча вже став накрапати помірний дощик.
Нарешті я знайшов, що шукав, і ввів в курс справи чергову. Її асистентка винесла картонну коробку, знахідку забрали і я порахував свою місію закінченою. Обіцяв дізнатися, що буде далі. Через тиждень прийшов дізнатися і мені сказали, що передали пацієнтів у лікувальний госпіталь у сусідньому передмісті. Порівняно недавно я поперся дізнатися подальшу долю мишенят. Чергова виявилася не в курсі, але обіцяла навести довідки.
І ось тижні як два тому я прибув дізнатися результат розслідування. Враховуючи мою Тугість на розуміння усної, співробітниця приготувала мені ксиву англійською типово розбірливим округлим почерком. Наводжу текст в оригіналі: «Dear sir, I called Alabaster Animal Clinic about baby opossums. They gave the babies to a woman named Miss Noodie. I do not know if they are still alive. You can call Miss Noodie № tel ..... to ask about them. Her address: .... Good luck! »
Я кілька разів намагався додзвонитися, але без успіху. Але, як нахапався Інтернету, я набив адресу в іскалку і мені видали «пункт» призначення, я перекреслити схемку на папірець і вчора вирушив на пошуки. Витратив більше двох годин, але оскільки сприйняв схемку дзеркально, шукав зовсім не там, та й нумерація адрес зело хитромудра.
І ось сьогодні я ломанувся на пошуки з новими надіями. Мені дуже пощастило. Я підвалив з проблемою до якогось невеликого офісу. Молодий чоловік зрозумів становище і ... запропонував відвезти мене за адресою на розкішному шеві-хетчбеку по навігатору. Великий з невеликими зусиллями занурили «на борт». (Антураж шеві сильно нагадав мені рідну Мазду-3).
Навігатор, як корисливий таксист, провіз нас по подовженому маршруту. У житловому будиночку міс Н не виявилося, вона була поруч на роботі, схоже, в приватному притулку для постраждалих тварин. Я дав їй почитати мою ксиву, і вона швидко врубилась в ситуацію. Сяк-так я дізнався, що мишенята живі і я можу їх побачити. Вона зайшла з примикає до притулку парковки, щоб відкрити мені двері притулку зсередини. Спочатку вона показала каченят і ще когось. «А де ж бебічкі?» - Запитав я і вона вказала мені на клітку на висоті мого зросту.
Шестеро дорослих і вже сіреньких мишенят, покотом притулившись один до одного, блаженно поводили моторними мордочками. Одна була в окремій палаті, як би в реанімації. Я сказав, що міс Н - гуманна жінка, і подякував за зворушливу турботу. Обіцяв відвідати, щоб зняти на фото красенів.
У підсумку до мене дійшло, що я не дарма перекидався в житті, якщо вдалося врятувати цих бебічек.
