Любов ... Вона в дрібницях або в чомусь великому?

Любов ... Як її все підносять ... Присвячують вірші ... Пишуть мемуари ... Заради неї роблять шляхетні й божевільні вчинки ... і ніхто не замислюється, що це тільки відблиски, які не можуть по-справжньому довести любов, а лише показують хвилинні емоційні сплески почуттів і настрою закоханої людини ... всього лише бризки шампанського в стелю.

А коли приходить довга розлука або розставання, про що ми будемо згадувати і шкодувати? Що нас буде гріти холодними безсонними ночами? Що підніме настрій в дощову погоду? У хвилини самотності?

Не думаю, що присвячений нам стрибок з парашутом або вірші з гучними кричущими словами про кохання і зізнаннями (і найчастіше відомих усім класиків). На те вони й гучні, що тільки пил в очі, лише звук, струс атомів. Ще гірше - спосіб привернути увагу.

Наші непомітні життєві дрібниці можуть куди більш свідчити про глибоке почуття: каву в ліжко ... накинута ним кофта Вам на плечі в прохолодний вечір ... улюблена шоколадка ... аромат парфуму на подушці ... теплий плед ... невміло приготований улюблений омлет ... доброго ранку і добраніч в смс ... п'яні дзвінки в 3:00 ночі ... гроші на таксі ... нескінченні розставання під під'їздом ... валятися в снігу ... сміятися в мороз ... незабутній танець ... сльози радості і печалі ... ніжне торкання колючим щетини ... туга ... одна на двох сигарета, хоч один з вас не курить ... намазюкать сердечка на запітнілому вікні ... пісні Френка Сінатри ... місця для поцілунків у кінотеатрі ... сварки по дрібницях ... прогулянки під місяцем до ранку ... пелюстки троянд на ліжку ... дихання в нею ... шепіт на вушко ... перегляд «Сніданок у Тіфані» ... тремтіння по тілу ... запаморочливі поцілунки ... очі в очі ... хвилини глибокого мовчання ... зігріті руки ... очікування дзвінка ... безглузде «Прощай» ... банальне «Прости» ... ніч за одну хвилину ... недоречні подарунки ... валентинки ... листівки ... дві зубних щітки в одному стаканчику ... дурні перепалки ... пізні жалю ... пристрасні примирення ... квіти ... сильне плече ... у моря ... на піску ... при свічках ... обнявшись дивитися на зірки ... і так до безкінечності ...

Якби у нас забрати всі ці, на перший погляд, дрібниці, то хіба «КОХАННЯ» не стала б лише порожнім звуком?

Особисто я б не проміняла їх на 1000 слів. Адже коли вони зникають - приходить побут, рутина і банальне «зів'яли помідори».

Але проходить час і ми перестаємо звертати на «вже цю дурницю» увагу, не помічаємо більше того, від чого раніше рвало нас на частини, кружляло голову і піднімало в небеса. І все частіше задаємося питанням: «Куди все пішло?».

Ми зробили звичкою те, що було даровано нам згори. Прийняли як належне. Здалися і пустили все на самоплив після так званого «цукерково - букетного періоду». Піддалися течією. Не зберегли.

І трохи посожалев, зализавши свої рани, начитавшись розумних книжок, сповнені оптимізму знову вирушаємо в дорогу шукати далі ту єдину справжню любов, яку, не підозрюємо, чекає та ж доля, якщо ми не одумаємося.

Згадайте, озирніться, може Ви щось раніше не помічали? Не оцінили?

Адже якщо Ви дихаєте, бачите сни, прокидаєтеся вранці і зустрічаєте світанок - значить ще не пізно ...