Чому Радянський Союз був технологічно відсталою країною? А чи був?
Як серед юного покоління, так і серед застали життя в Радянському Союзі в свідомому віці існує думка, що великий і могутній союз серйозно відставав з розвитку нових технологій. Чи так це? Відповідь зовсім не такий простий і очевидний, як здається.
На перший погляд, твердження здається безперечним: телевізори були жахливо громіздкими і часто горіли в самому буквальному сенсі-пульт дистанційного керування якщо й був, то на проводах (уявляєте?!) - Наші автомобілі, як казав Жванецький, потрібно було потім збирати самостійно на морозі - аудіо-, і особливо відеомагнітофони, у порівнянні із закордонною технікою, виглядали допотопними мастодонтами.
І так далі, можна наводити безліч прикладів. Кожен, народжений в СРСР, може повідати свою історію на цю тему. Однак, поряд з моторошними зразками побутової техніки, створеними дбайливими руками радянських бракоробів, були й зразки техніки на рівні світових стандартів.
У мене на дачі аж до початку нового століття успішно працював старенький телевізор «Фотон», глибина і чіткість кольорів на якому була трохи краще, ніж у більшості сучасних. Поряд з моторошними кольоровими фотоплівками, випускалися зразки, які давали запаморочливу чіткість і перенесення кольорів. Правда, були вони дефіцитом.
А магнітофони, маркування яких починалася з цифри «нуль», тобто «вищий клас», були майже професійними. До того ж, на відміну від закордоння зразків, у нашої техніки було чимала кількість налаштувань.
Радянська наука була далеко не найбільш відстала. Космічні та ядерні дослідження були на найвищому рівні. У СРСР знаходився найбільший на той час оптичний телескоп, один з найбільших прискорювачів елементарних частинок.
За кількістю виданих на винаходи авторських свідоцтв ми були не просто першими, ми видавали патентів стільки, скільки весь інший світ, разом узятий, а то й більше. Причому, зареєструвати свій винахід було складніше, ніж на Заході. У нас не видавали патентів на ексцентричні винаходи типу ложки для вичісування волосся з супу.
Так у чому ж справа? Де причина того, що між розробками на рівні світових стандартів та їх впровадженням у виробництво була така прірва? Чому уми наших вчених працювали даремно?
Шукати причини, мені думається, варто почати здалеку. Ще в тридцяті роки двадцятого століття наукові диспути могли закінчитися арештом і навіть смертю вченого. При Сталіні за гратами побувало безліч інженерів і вчених, серед них були такі величини, як майбутній лауреат Нобелівської премії Лев Ландау, авіаконструктор Андрій Туполєв, родоначальник космонавтики Сергій Корольов. На щастя, ці люди залишилися в живих після тюрем і таборів. Але, думається, не пройди Корольов табору, прожив би довше і тоді, можливо, першою людиною на Місяці був би громадянин Радянського Союзу.
А великий біолог Микола Вавілов так і згинув у таборах, невідомо навіть, де його могила.
Такі науки, як генетика і кібернетика, були в СРСР розтрощені. І результат позначився порожніми прилавками в магазинах при найбільших орних площах і відсталою радянської електронікою. Через неї, до речі, ми запускали завжди додатково дубль основного корабля на Марс або Венеру. Але й це не вберегло від провалу програму вивчення супутника Марса Фобоса, коли обидва кораблі вийшли з ладу ще близько Землі виключно через проблеми з електронікою на борту.
І який же неповороткою була планова економіка! Поки технологія впроваджувалася у виробництво, вона вже встигала застарівати.
Так що не дивно наше відставання в технологіях. Не дивно, що наші радянські уми знайшли собі застосування в провідних лабораторіях світу. Хоч там принесуть користь, раз не вийшло зробити свою країну технологічно передової.
