Пожежі. Всі ви про них знаєте?
Якщо вірити теорії Дарвіна, то на самому початку свого життєвого шляху людство жило в абсолютній гармонії з навколишнім світом. Стрибало собі з гілки на гілку, їло стиглі фрукти і кидалося кісточками в яких-небудь шаблезубих мишей. Благодать, та й годі!
Однак, незабаром ситуація змінилася. Наші далекі предки швидко зметикували, що вегетаріанство до добра не доведе, і відкрили сезон полювання, що триває донині. А там вже слово за слово, людина встала на ноги, взяв у руки палицю і абсолютно справедливо вирішив, що все навколо - і стежки, і лісок, в полі кожен колосок - належить йому і тільки йому.
Тоді-то і почалися спроби привласнення чотирьох першоелементів - повітря, землі, води і вогню. І якщо з повітрям питання якось сам собою відпав, а земля і вода здалися без бою і перейшли в народне надбання, то з вогнем людині довелося неабияк помучитися. Вогонь - Це не яка-небудь груша, його з гілки НЕ зірвеш, в кишеню не покладеш. Та й характер у стихії виявився препоганий: при будь-якому зручному випадку вогонь норовив якщо не спалити людині житло, то хоча б зіпсувати смак печені з мамонта. Так в історію увійшло і міцно закріпилося поняття «пожежа».
Суха мова ГОСТ 27331-87 від 01.01.88 дає наступне визначення: пожежа - неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, яке приносить матеріальний збиток. На ділі ж пожежам випала честь зіграти чималу роль в історії цивілізацій, великих імперій і маленьких держав.
Так, в 64 році нашої ери запалав «вічне місто» Рим. Масштаби пожежі і кількість жертв залишилися невідомі, проте наслідки знає кожен школяр, догризшій граніт науки до курсу історії стародавнього світу: Великий Римський пожежа стала приводом для гоніння християн, з легкої руки Нерона звинувачених у підпалі. Через 1869 років ця історія повторилася, з тією різницею, що замість Риму горів Рейхстаг, а місце злісних християн-паліїв зайняли німецькі комуністи, яких нічтоже сумняшеся звинуватили у спробі захоплення влади.
Однак повернемося до подій сивої давнини, де пожежі зі стихійного лиха перетворилися на механізм політичного впливу. Краще за всіх на собі цей механізм зазнала легендарна Олександрійська бібліотека, колишня колись найбільшої бібліотекою античного світу. Першопрохідцем у бібліотечних підпалах став Юлій Цезар, переважна внутрішню розбрат і попутно спалили половину безцінних сувоїв. Через 200 років імператор Авреліан вирішив продемонструвати свою перевагу непокірним васалам. Що він зробив в першу чергу? Правильно - спалив Олександрійську бібліотеку! Через сто років відновлену по крупицях бібліотеку підпалили втретє, а в 646 році перлина науки античності спалахнула в четвертий і останній раз.
Великі пожежі пережили практично всі більш-менш значущі світові столиці. У 1666 році практично дотла згорів Лондон, в 1842 році чверть Гамбурга перетворилася на попелищі, а в 1871 році Великий Чиказький пожежа знищила більшу частину міста Чикаго. На частку ж Москви таке сумнівне задоволення, як міський пожежа, випадало аж три рази. І всі три рази Москва, подібно до птаха Фенікс, повставала з попелу, набуваючи куди більш привабливий вигляд, ніж до стихії.
Але залишимо перекази давнини глибокої - навіть у наш час в Москві відбулося як мінімум три пожежі, що були на слуху у всієї країни. Зрозуміло, мова йде про Останкінській телевежі, Московському Манежі і клубі «Дягілєв». Перші два вже встигли увійти в своєрідний список найвідоміших пожеж.
Третій же, влучно названий гламурним багаттям в центрі Москви, відгукнувся болем у серцях тусовщиків всієї країни, серед завсідників клубу і тих, хто пристрасно, всіма фібрами душі мріяв хоча б раз пройти суворий фейс-контроль і опинитися під склепіннями цього пристанища для нудьгуючих олігархів. Столичні клабери ще довго будуть ностальгувати по самому гламурному містечка столиці. Конкурентів у «Дягілєва» було мало, а альтернативу йому знайти складно. Адже на цьому майданчику проходили всі самі статусні заходи столиці.
Але що це ми все про сумне, та про сумне? Адже крім основного свого значення, слово «пожежа» споконвіку носило алегоричний характер. Навряд чи знайдеться хоча б один поет, що не вжив хоч раз у житті романтичну в'язку «Пожежа любові». Начебто той же пожежа, а як міняється зміст!
Так що, якщо у когось з вас, дорогі читачі, з'явиться дивне і нездоланне бажання неодмінно випробувати на собі який-небудь пожежа, нехай це буде пожежа саме в поетичній його іпостасі. А стихійні лиха ми, мабуть, залишимо пожежним - це їх коник!
