Як цар двома відрами пожежі гасив?
- Пожежа! Пожежа! - В палати царські крізь охорону стрілецьку, порушуючи всі звичаї придворні, увірвався боярин по ситуацій форс-мажорних.
- Що горить? - Запитав його цар, з незадоволенням відриваючись від пасьянсу свейського, вкотре не складається.
- Країна горить, Ваше Царське Велич.
- Вся? - Здивувався цар.
- Майже. Все в диму, поки не видать, скільки залишилося. Може, щось і вціліє. Але у нас кондишен заморський включений, - заспокоїв боярин тут же царя. - У палаці царському цього смогу вітчизняного точно не буде.
- І давно горить моє царство-государство? - Запитав цар, новий пасьянс розкладаючи.
- Місяць, як палахкотить.
- А чому ти, паскудник отакий, раніше про це не доповів? Хто у мене, едріт твою ангідрит, за форс-мажори відповідає. Ась?
- Чи не вели стратити, вели милувати, - звалився боярин в ноги царські. - Пожежі ці не прості, а природні. Значить, тут ніякого форс-мажору нету. А я тільки за нього відповідаю. Ти ж сам указ підписував, що природні тепер будемо гасити тільки з Божою допомогою. Думаю, наворожив хтось тут. Може, вороги якісь непізнані хочуть Вашої Величності з трону скинути?
Скипів тут цар-государ, немов чайник заморський. Ворогів-то у нього і справді було не злічити. І вирішив цар сам з бідою державної боротися. Раз вже бояри та холопи нічого зробити не можуть. Кинув у серцях карти пасьянсові і наказав подати килим-літак і два відра води живої, знахарями царськими зарядженою.
Сіл цар-батюшка на засіб своє повітроплавне і полетів над країною, пожежами цими самими природними ураженої. А внизу труби пічні і баби виють. Немов Мамай знову по країні пройшов.
Але побачив народець свого царя-батюшку, і тішився.
- До нас, до нас лети, - кричать і руки тягнуть.
- Усіх адже разом не охопиш, - відповідає їм цар-надія. - Вас багато, а в мене всього два відра.
І вирішив цар чудо дивне народу створити. Вилив він два своїх відра на землю обпалену, гаром покритою. І тут же на цьому місці трава зазеленіла і квіти зацвіли. І мужик сліпий, на якого теж попало, прозрів.
І про це чудо відразу ж повідомили всі газети царські. А мужик, раптово прозрів, в них свої враження розповідав. Мовляв, перше, що побачив, був цар, що ширяє над Батьківщиною. І, мовляв, відразу всі прикрощі попередні відпали самі собою. Адже не відсиджується влада верховна у своїх палатах царських. Поливає народець зверху по мірі можливості.
А цар тим часом далі полетів. І над кожним селом згорілої дрібниця розкидав. І начальству місцевим пальчиком загрожував.
І порадів народ погорів, що про нього пам'ятають і піклуються. Що в жодному іншому царстві-державі немає такого мудрого і доброго правителя. А вже коли всім погорільцям цар зверху пообіцяв хороми нові побудувати краще колишніх, та бояр недбайливих, в пожежах винуватих, на плаху відвести, ну ось тут-то все відразу і радіти почали.
Кинули пожежі гасити. І давай кидати в повітря шапки і петарди заморські запускати на радощах.
А цар-государ тим часом назад у свій палац повернувся. А там боярин по форс-мажорам з квітами і з медаллю «За відвагу на пожежі» зустрічає.
Начепив цар медаль на груди царську і знову за пасьянс сіл.
«Щось вони в мене останнім часом не складаються, - думав він, вкотре карти перетасовуючи. - Може, в покер заморський грати навчитися? Та ось біда. Блефувати не вмію. У покері, як і в політиці, без блефу не можна ».
А дим від згорілих сіл тим часом заповнював царські покої, і ніякої кондишен заморський вже з ним не міг впоратися.
