Як цар по країні на возі їздив?
Задумав якось батюшка-цар на країну свою знизу подивитися. Адже з килима-літака багато деталі не видно. «Цікаво, чи є життя там, внизу. А якщо і є, то яка вона? »- Думав цар-батюшка, екіпаж замовляючи.
А йому пропонують і французькі на м'яких ресорах, і німецькі з ватер-клозет вбудованим. І навіть заморські з Японії, самопаркующіеся. Подивлюся цар на чудеса іноземні, але так сказав своїм боярам:
- Треба хоч раз за своє царство бути до народу ближче. Дайте мені те, на чому їздять піддані мої вірні.
І пригнали царя-батюшки віз виробництва заводу місцевого. Правда, тюнинг люксовий непомітно їй зробили. Колеса заздалегідь маслом рясно пролили і клімат-контроль імпортний, заморський, приробили. Щоб цар-надія НЕ чхав по дорозі, пил рідну ковтаючи порціями більшими.
Сіл цар у віз на місце кучера і здивувався дизайну билинному з розчуленням.
- Ось, мовляв, як треба старовину дотримуватися. Двісті років одне й те ж випускаємо. І адже їздить же! На зло ворогам. Гей, родимі! - Хльоснув віжками коней, у віз запряжених, і понеслась птах-трійка до найближчої вибоїни. - Еть, еть, еть, - пирхав цар на ямах підстрибуючи. - Цікаво, чи доїде вона до кордонів мого царства-держави або в межах Кремля розвалиться?
Але попереду воза царської вже мчали боярські екіпажі дорогу розчищаючи, та народець зайвий прибираючи. Щоб царя-батюшку питаннями не мучили. А в трьох верстах від Кремля дяка спеціального поставили. Щоб той народ зобразив, та інтерв'ю для газет царських взяв потрібне.
Підібрав цар дяка голосуючого і питає того:
- Скажи, дяк, чому я вже три версти проїхав, а, крім тебе, на дорозі нікого і не видно?
- Все в полях, цар-батюшка. Жито прибирають. І цей, як його, овес.
- У овсах все, значить, - із задоволенням промовив цар. - А запитай-ка мене, дяк, чого це я на старості років в народ подався?
- Батюшка-цар, скажи ти мені, рабу своєму вірному. І чого це ти на старості років в народ вийшов? Та ще й на возі виробництва заводу загинається, - слухняно запитав дяк, перо гусяче з штанин виймаючи.
- Пиши, дяк. - Цар кинув віжки, розуміючи, що віз з колії вже не вискочить. - Настав час усім радіти. Що небо блакитне, що жито достигла, що баби народжувати не розучилися. А хто радіти не буде, тому різки на стайні. Іль острог сибірський приготований буде. Як по батькові тебе, дяк, кличуть?
- Іванич. Але можна мене і по матері. Чи не ображуся, цар-батюшка. Лише б не висадив у поле чистому. А скажи-но мені ...
- Все, буде. Цар повинен говорити коротко і ємко. А чи не бла-бла-бла, як інші деякі. Сказано ж - всім радіти. Коротше, дяк. Зустрінеш кого-небудь з народу, передай. Цар був. Все бачив. Всім задоволений. І нехай почитають і радіють. Злазь з воза. - І скинувши на ходу дяка, хльоснув цар борозного батогом.
І понеслася його птах-трійка по вибоїнах до кордонів царства-держави, до моря синього дальнього.
І дивилися на нього з овсов піддані і тихо раділи, що цар-батюшка в цей раз їх не помітив. І різки на стайні або острог сибірський комусь іншому дістануться.
