Як цар реформи проводив і що з цього вийшло
Якось вранці піднявшись з ліжка, потягнувшись і випивши кофію, вирішив цар країну реформувати. Зібрав бояр для порадою і запитує їх:
- А скажіть-но, холопи мої вірні, чи є життя за межами нашої палацу. А якщо і є, то яка вона?
Сидять бояри, бороди чухають. Відповідають:
- Дяки з Наказу Рахункового недавно перепис проводили. Так виявилося, що народець корінних зник кудись. Причому повністю. Розчинився він чи що на просторах наших. Або мор-пожежа якій з країн далеких пройшов? Ми думаємо, що аж надто людців затиснули указами різними да податками непідйомними. Ось вони і сбеглі в землі сусідні.
- Так і ким же я тоді керую теперяча? - Засмутився батюшка-цар.
Бояри задумалися над питанням царським, непростим. Сидять, бороди чухають.
- Може цих, як їх гастербайтерів з племен диких привезти. Та ними землі наші спорожнілі заселити? - Запропонували холопи царські високопоставлені.
Задумався цар, але згадав вчасно, як минулим роком ці самі гастербайтерів палац йому ремонтували. Та так, що дах весь час тече. Навіть коли дощів немає. І штукатурка на голови падає. Відмовився цар від пропозиції боярського.
- Ні, - каже. - Треба країну рятувати. Щоб підданих повернути. А то який я цар без підданих. Будемо реформу послабітельную робити.
Бояри шанобливо загули.
- Правильно батюшка цар. Як ми самі-то до цієї реформи цієї не додумалися. Може свободи їм які-небудь дарувати? І тебе Царем-Визволителем потім назвуть. В підручники з історії шкільні потрапиш.
- Круто ви замісили, - здивувався цар пропозицією боярському. - У підручники я і без вас потраплю. Спасителем землі Руської. І підручники ці вже друкуються в друкарні царської. А свобод моєму народу не надобноть. Вже це я добре знаю. Йому «Поле чудес» в прайм-тайм і бражки халявной у свята. Значить, такі реформи будемо робити.
Насамперед перейменуємо поліцію в жандармерію. Народець нашу поліцію не надто шанує останнім часом. А коли від жандармів почне шарахатися, ми їх теж як-небудь по-іншому іменуємо.
- Хороший фокус, - здивувалися бояри уму царського. - Може, тоді і вози наші каретами назвемо. Їде селянин у возі, а на ній КАРЕТА буквами великими намальовано.
- Йдемо далі, - перервав фантазії боярські цар. - Щороку 31 грудня дозволимо народу збиратися біля палацу царського і кричати, що все бояри дурні круглі і гнати їх треба в шию! Якщо народу не дати пар хоч раз на рік випускати, то коли-небудь рвоне так, що мало нікому не здасться.
Бояри зіщулився і згадали про активи в країни дальні виведені на випадок цей.
- Але коли хто в інший день виступить, тому палицею по кумполу дістанеться, - продовжував цар-батюшка ласкаво. - Свободи будемо давати, але порціями малими, розумними.
- І вози імпортні заборонити пора повністю, - пролобіровал не вчасно свої інтереси один з бояр.
- Рано поки. Ми нанотелегі будемо робити. Ніде в світі таких немає і не буде, - відповів боярину цар-батюшка.
Бояри знову шанобливо зашуміли хоч і не розуміли про що йдеться. Царю часто в голову всяка єресь приходила. Вони вже звикли. Але тут настав час обідньої. І цар вирішив реформи відкласти і перекусити чим Бог послав. А після обіду ситного заснув сном солодким, та й забув про свої наміри до вечора. А бояри і нагадувати не стали. Їм і так непогано жилося.
І тільки людці, хто куди поховалися з гіркотою дивилися на країну кинуту. Та вороння над полями спустілими каркати і заважало царя-батюшки спати-почивати.
