Хустка від Катерини, або Як з оренбургским виробом можна своє майбутнє щастя налагодити?
Жили-були дві подружки, не розлий вода. Катька і Анфіска. Куди одна, туди неодмінно й інша, як голка і нитка. Тільки хто з них голка, а хто нитка - не розбереш. Обидві відчайдушні, заводія, в друзях-співтоваришах - тільки пустотливі пацани ...
І все дівчата вміли: по господарству там- під саду чи, в огороде- шиття яке справіть- смакоту домашню приготувати - запросто! І те Катька у справі попереду, то Анфіска ... Та чого там, кінь могли у віз запрягти, на коні верхами по вулиці форсануть - і це їм насіння! Одне слово - суто станичні дівчатка, бойові, природні ... Така заміж за кого піде - ощасливить. І красою, і добротою, і вдачею, і вмінням, і розумінням.
Тільки не думали поки дівчата про це, про заміжжя, козакувати все літо нарівні з однолітками, ніби воно останнє в їх навіженої юності ...
До пори до часу козакувати. Прийшла в станицю червова осінь - з плодами, подарунками і неясною сумом. Може, тому, що зима скоро, холоду ... Катька з Анфіска щось рідше зустрічатися сталі. Катька рукоділлям разом з бабусею зайнялася, хустка чудовий удумала зв'язати. А Анфіска сильно про долю майбутньої задумалася: що там попереду? Потягнуло її з рідної станиці в якусь невідому далечінь, та й то - за межі станиці не виїжджала. А що там, за її межами? Може, щастя коштує-чекає?
Вже й сніг перший випав. Про цю пору об'явився в станиці хлопець молодий, видний, але не козак - агроном простий. Квартиру зняв, працювати став, сказав, що від красот тутешніх не виїде, що відразу до цих місць душею приліпився ... Та й відзначився тут же: у сусідів будинок без нагляду загорівся, так він усіх чотирьох дітлахів і витягнув в замет, врятував, значить. Задирали місцеві хлопці агронома, а після випадку з пожежею почали поважати, з козачками молодими спілкуватися дозволили.
І зустрілися якось все в одному місці - агроном Григорій, Катька да Анфіска. У станичним клубі. Концерт був самодіяльності, а потім - танці-обніманци ... І затяжне гуляння на вулиці під ясною місяцем.
Ну, хороше да красиве завжди одне до одного тягнуться ... Так і стояли вони біля колодязя втрьох - Григорій, Анфіска да Катька, базікали ні про що, посміювалися і при обманним місячному світлі один на одного поглядали.
Анфіска Григорій беззастережно сподобався. Любо! Катька про свої почуття змовчала. А Григорій то одну до ганку проводить, то іншу починає проводжати ... Запутался хлопець вкінець! І Анфіска подобається, і Катька ... Робити-то що?
Тільки з часом Катька щось з поля зору агронома випадати початку, Анфіска ж навпаки - то в конторі зустрінеться, то по дорозі до поштової скриньки, то на вузенькій стежечкою в магазин. Там слово, там слівце, там половинка. І ось вже Анфіска і наряди поїхала з матір'ю в місто купувати, на всяк випадок, та й новогодье на носі ... Все в руку, все до місця!
І ось вже бал новорічний у великому залі місцевого клубу ... Зустрілися Григорій і Анфіса, а Катьки-то і немає поки що. Але Анфіска - центр уваги всієї передсвяткової станиці: по-міському виряджена-розряджена і зверху, і знизу, і косу зрізала - варто з прічесон в короткій спідничці з голим пупом, ну вилита модель з блискучого журналу, а чим ми гірші? Відчуває Анфіска, що всім навколо до вподоби, от і відволікається на всякого вхідного зустрічного-поперечного: кому привіт, кому здрастє, кому нічого ... І раптом в двері здалася Катька-Катерина!
Висока, струнка, в сріблястому платті старовинного покроя- брови, волосся - чорні з блиском, як смоль- а на голові, плечах - хустка білосніжний, невимовно чистий, широкий, новенький, візерунками та зірочками блискучий - наше, оренбурзьке виріб. Та чого там! Сама вона й зв'язала його від самої серцевини і до останньої петельки-затяжки на каймі. Все-все сама зробила, звичайно, під переглядом бабусі Василиха. Але узорочье повністю сама вигадала: з морозних стекол в будинку змальовувала, а щоб на інші несхоже, та й родові знаки в хустці залишила ...
Застиг Григорій, аки сніговик в клубному дворі. Очі широко розкриті, і чи то дихає, чи то ні ... А Анфіска зблідла, але запитала Катерину:
- Сама, що ль, зробила нашвидкуруч?
- А то! Сама, звичайно. Василиха мене тепер у майстри справила - здала їй іспити.
- Так ось ти де пропадала ...
- Та вже! Дуже-то хотілося Новий рік в обнові зустріти ... та й Григорію перчаточкі подарувати, а тобі, подруга, палантінчік ...
І тут Григорій зрозумів, що без Катерини йому не жити.
І тут Анфіска зрозуміла, що подруга виграла у неї найголовніше і остаточно - жениха хорошого.
І тут Катерина зрозуміла, що не дарма вона рукоделье да в'язання освоїла - для щасливого життя з Григорієм знадобиться.
