Які існують проблеми забезпечення якості питної води в Росії?
Ура науково-технічному прогресу! Водопровід доступний всім! Не треба вставати і йти в будь-яку погоду за водою, можна просто відкрити кран і цілюща волога поллється у вас вдома. До хорошого швидко звикаєш, і зараз люди мегаполісів, міст і невеликих селищ не можуть уявити своє життя без такої зручності як центральне водопостачання.
Однак не все благополучно в комунальному господарстві нашої країни. Існує ряд проблем, які вирішити дуже складно, наслідком яких є незадовільна якість водопровідної води як джерела питної води.
Доступність водопровідної води дуже велика, тому і витрата її населенням необґрунтовано високий. Так споживання води в багатонаселених містах може досягати декількох мільйонів кубометрів на добу. Москва, наприклад, споживає більше 4 мільйонів кубометрів води на добу, з розрахунку приблизно 280 л води на людину на добу. Природно, що основна маса цієї води утворює каналізаційні стоки, які потім частково надходять на очисні споруди, а частково скидаються в природні водойми.
У каналізацію також потрапляють стоки з тротуарів і доріг, сніг з усіма реагентами, що запобігають полій на дорогах, стоки промислових підприємств і міського господарства, органічні стоки численних агрогосподарств. Все це також частково потрапляє в наземні та підземні водойми, що негативно впливає на екологічну обстановку.
Цикл очищення, споживання і знову очищення води не є повністю замкнутим: обов'язково йде забір води з природних, переважно наземних джерел, які майже завжди не відповідають вимогам, що пред'являються до джерел питної води, тобто вони можуть бути забруднені хімічними речовинами або патогенними, викликають різні інфекційні захворювання мікроорганізмами.
Чималий внесок у забруднення водойм вносять промислові підприємства. Чи не обладнані належним чином для очищення своїх стоків, підприємства йдуть на ризик, скидаючи забруднену воду безпосередньо у водойми.
Природні водойми - це самоочищається система, здатна самостійно справлятися з залповими забрудненнями. Однак промислові підприємства часто концентруються в якомусь певному місці, утворюючи промислові зони. З одного боку, добре організована промислова зона може мати загальну очисну станцію, що економічно більш вигідно, але на практиці виходить локалізація джерел забруднення в одному місці.
У Росії майже всі очисні споруди морально застаріли. Вони працюють з низькою продуктивністю, використовувані методи очищення та знезараження роблять воду придатною для побутових потреб, але не роблять корисною для пиття. Зокрема, знезараження водопровідної води проводять, вводячи надмірна кількість хлору.
Споживання такого хімічного агента як хлор не може бути корисним для організму людини. Хлор вбиває мікроорганізми в воді, а, отже, здатний вбивати їх і в організмі людини, особливо мікрофлору шлунка і кишечника, яку більш ніж на 60% складають корисні мікроорганізми. Це може викликати дисбактеріоз - захворювання, наслідком якого є порушення травлення. Згубну дію хлору на організм буде виражено сильніше при ослабленому імунітеті. Довготривале споживання великої кількості хлору може призвести до ще більш серйозних захворювань: від виразки шлунка до ракових пухлин.
Хлорування води - це крайня, але необхідний захід ще й тому, що мережа трубопроводів (розподільна мережа), за якою водопровідна вода надходить споживачам, вкрай зношена. Темпи заміни старого трубопроводу на новий значно нижче необхідного. Наприклад, у Москві з 11 тисяч кілометрів трубопроводу, прокладеного колись, щороку змінюється менше 100 кілометрів. Отже, водопровід можуть не змінювати протягом 100 років, а термін служби труб становить 10-20 років. Вони іржавіють, стають негерметичними, і, як наслідок, відбувається підсос забруднених грунтових вод, розвиток біообростання, мікробіологічне забруднення трубопроводу.
Перед нашою країною стоїть актуальна проблема якості питної води, яку необхідно вирішити. І чим швидше буде вжито заходів щодо усунення цієї проблеми, тим краще, тому що від цього безпосередньо залежить здоров'я населення країни. Вирішити проблему можуть інвестиції в будівництво нових очисних споруд, посилення контролю над утилізацією промислових та інших стоків, проведення суспільно-політичних заходів щодо впровадження в маси ідеї дбайливого поводження з водними ресурсами.