ЗМІ: вірити чи не вірити друкованому слову?

Феноменом віри в правдивість надрукованій або переданої іншими ЗМІ інформації наука зацікавилася вже давно. І гіпотез висунула безліч. Ось, наприклад, така теорія.

Мовляв, людство за довгі роки, що минули з винаходу першого друкарського верстата, так і не змогло змиритися, що слово, субстанція повітряна, божественна, раптом виявилося прибраний в тверді, матеріальні закарлючки. Донині таїнство читання викликає в людській душі якийсь містичний трепет. І якщо заздалегідь не обумовлено, що текст являє собою чиюсь фантазію, то цей «спійманий повітря» постає в очах людини мало не одкровенням, які прийшли згори.

Правда, ця теорія пояснює нашу довірливість тільки до друкованого слова. А що стосується інших ЗМІ... Всі вони грають на людській природі. Навколишній світ ми сприймаємо за допомогою багатьох чуттєвих каналів: зору, слуху дотику, нюху. Кожен з них окремо повної інформації нам не дає - щоб упевнитися в її істинності, потрібне підтвердження і від інших. Так, наприклад, почутої десь новини ми можемо і не повірити. Якщо ж повідомлення надруковано в газеті, мозок отримує інформацію вже по двох каналах: ми читаємо слова і тримаємо в руках їх підтвердження - газетну сторінку. Телевізійні новини теж, як правило, підкріплені відеоматеріалами. А тому віра в них більше, ніж у просто слова.

Відокремити зерна від плевел допомагає розум. Вірніше, його критична, нажита довгим досвідом частину. Саме вона аналізує отриману по декількох каналах інформацію і приймає рішення - вірити чи ні. Класичний приклад сверхраціональном підходу - біблійний Хома невіруючий. Цьому типу виявилося мало почути, що Христос воскрес, і на власні очі побачити ожилого Божого сина. Повірив він тільки після того, як помацав рани розп'ятого Ісуса - тобто отримав інформацію вже по третьому, осязательному, каналу.

Трапляються й інші громадяни. Критична частина їх розуму мовчить. А тому вони легко можуть повірити самому безглуздого слуху, запросто попастися на вудку шахрая, повестися на першоквітневий розіграш.

Вірити чи не вірити надрукованому, звичайно, справа особиста, але ... Ось, наприклад, йоги та інші просвітлені панове вважають безмежну довірливість до написаного в книгах, газетах і журналах (навіть найвідоміших і «правильних») симптомом інтелектуальної неспроможності. Ще б пак, адже фактично така людина підміняє свої судження, думки, саму особистість чужою думкою. А де тоді виявляється він сам?

Да ладно якби сам! Зайва переконаність у чому б то не було, за словами все тих же просвітлених, несе небезпеку не тільки «вірить», а й оточуючим. Тому як наш дивний світ влаштований таким чином, що силою віри очікуване колись неодмінно здійсниться. І добре, якщо людина щиро вірить у що-небудь добре. Тоді не страшно цитувати Христа: «Віра горами рухає».

Так що ж це виходить - вірити ЗМІ категорично не можна? Ну, це як подивитися. Мета журналістів - Давати людям інформацію. Нехай спірну, нехай неоднозначну але все-таки необхідну. Уявіть собі, що ви опинилися в інформаційному вакуумі ... Для сучасної людини, підсаджений на щоденне отримання зведень ЗМІ, це рівносильно тортурам. Хто ж сперечається, бути читачем - нелегка праця, але відокремлювати біле від чорного, а істину від брехні кожен повинен сам.