Чи зрозуміє вас собака-іноземка?
«Пія, до мене! Come here! Get back, get back! Вернись, негідник! Не бачиш - машина їде? !!! »Приблизно так я волала на березі Північного моря англійського пойнтера, народженому і вихованому в Норвегії. Причому, виховання собака отримала «вища мисливське». Сей «диплом» припускав, що будь-який наказ робочий мисливський пойнтер повинен сприймати миттєво і виконувати беззаперечно.
Але наша з Пією біда полягала в тому, що вона-то була «підданою» Королівства Норвегії, а я - приїжджої з Білорусі. Пія «говорила» виключно на норвезькому (незважаючи на британське походження породи), я ж - російською та англійською. Що, власне, для собаки означало ні на якому. Мої крики, ймовірно, сприймалися нею приблизно так само, як нами сприймається «порожній» собачий гавкіт: пес гавкає - вітер носить.
Вважаючи себе досить «підкованою» собачниц зі стажем, я й уявити не могла, що ситуація з мовним бар'єром актуальна і в цій справі. Чомусь здавалося, що саме з собачою братією можна спілкуватися де завгодно, інтуїтивно покладаючись виключно на емоційне забарвлення голосу і жести. І від того вірилося, що спілкування все одно буде двостороннім і, головне, ефективним.
Як виявилося, іноземні собаки відчувають ті ж комунікативні проблеми, що і люди-іноземці (у чому мені й довелося переконатися). Іноді подібне нерозуміння переростає навіть у серйозний загальнонаціональний питання. Не так давно в новинному інтернеті промайнула замітка про те, що британська поліція почала залучати для служби в локальних кінологічних рядах немісцевих собак, рекрутуючи їх зі Словаччини, Голландії та Бельгії. На сьогоднішній день в Йоркширському відділенні, наприклад, вісім з сорока восьми службових псів - іноземці.
Одними з перших в Об'єднаному Королівстві з'явилися хвостаті новобранці зі Словаччини. Господарів-земляків до привезеним собакам не додавалася (ймовірно, з економічних міркувань - навіщо поліції зайві інвестиції?). Тому проблема комунікації гостро постала з перших же днів. Пси-словаки зарозуміло ігнорували представників британського правопорядку, так само як і всі накази англійською. Щоб поправити справу, довелося кільком Боббі спішно зібратися в дорогу і провести пару днів далеко від рідного дому - чужа мова підучити і, заодно, найняти підходящого перекладача (для перманентної лінгвістичної підтримки нового проекту в Британії).
Ні багато, ні мало - 14 тижнів знадобилося на «притирання» іноземних псів і місцевих поліцейських. В результаті, народився єдино можливий компроміс. Команди зараз віддаються собакам на двох мовах - спочатку на «рідному», потім англійською. Але британці, все ж, продовжують плекати мрію про те, як одного разу одна з мов (зрозуміло який) непомітно зникне з командного коду. Ось тоді все зітхнуть спокійно і поставлять крапку в цьому експерименті.
Схоже, що проблема комунікації людей і собак з кожним роком набуває все більш і більш інтернаціональний характер. Ймовірно, в першу чергу, від того, що зростає і поширюється трансконтинентальний «собакообмен». Інакше кому б прийшла в голову ідея написати такий «серйозний» бестселер як «Навчіть свою собаку іноземної мови» («Teach Your Dog a Foreign Language, Complete Dog's Guide to Russian, German, Japanese, Spanish and Italian», 2007, ISBN 978- 1-60458-075-4, by Maya S. White)?
У прес-релізі, випущеному в листопаді 2007 року, говориться, що на створення цієї праці Майю Уайт надихнув її пес Норік, «володів» трьома мовами - російською, білоруською та німецькою. Автор вважає, що це не межа собачих можливостей і пропонує розширити лінгвістичний перелік - навчити чотириногих вихованців ще й японському, іспанської та італійської. Варто також зауважити, що предметом особливої гордості видавців є факт схвалення книги легендарної системою «К-9» (стандартизований курс для тренування собак-собаки-поліцейські, які пройшли спецпідготовку і зараховані на дійсну службу, так і називаються - «К-9»).
Вирішивши власні очі переконатися в зацікавленості «К-9», я вирушила на офіційні сайти спецдепартамент США. Все вірно. Американська поліція навіть і не приховує, що європейськими собаками вона цікавиться більше, ніж представниками службових порід місцевого походження (у європейців і генотип «чистіше», і обходяться вони набагато дешевше). Американські тренери «К-9» регулярно об'їжджають європейські розплідники - відбирають підходящих для служби кандидатів. Так на головних сторінках поліцейських сайтів з'являються фотографії з коментарями типу: «Це офіцер Келліхер і його« К-9 »східно-європейська вівчарка Буф. Буф - тактична патрульна собака. В її обов'язки входить пошук небезпечних підозрюваних, затримання злочинців, а також надання пошуково-розшукової підтримки командам спецпідрозділу SWAT П'ять років тому Буф був вивезений з Голландії ».
Що ж, здається, «собакооборот» в світі дійсно «міцнішає». Але, схоже, поки тільки в рамках специфічної програми «К-9». Так що, вирушаючи в заморські країни, уточніть, про всяк випадок, як будуть звучати на мові аборигенів найпростіші команди типу «Іди-сюди-хороший-я-тя-ща-поглажу ...» або «Пшел-пшел-он-страшний!» . ]
