Як побороти жадібність?
Десь там, у лісі дрімучому, жив ведмідь, на всякий випадок. Біля лісу, в селі, жив мужик, хитрюга рідкісний. Між звіром і людьми не було великої любові. Наш ведмідь у голодний рік що потрапило їсть і п'є. Вже з десяток мужиків з'їв ведмідь і був такий. Сильно всі його боялися - при одному лише тільки вигляді всі кишки звільнялися.
На дворі весна йде - ріпу сіє весь народ. Ну, і наш мужик не гірше - голод вижене назовні. Будеш сіяти навіть у холоднечу - аби було, що на вечерю. Так і в цей самий рік - треба сіяти город. На біду, в той город через ліс стежка йде. А в лісі ведмідь бушує, вже з беріз кору дере - теж, видно, дзвін у шлунку спати спокійно не дає.
Наш мужик набрав насіння (два мішки, один стакан). І поїхав до городу ріпу сіяти для народу. Не минуло й півдорозі, як назустріч із діброви на нього ведмідь летить. Ну, мужик перехрестився, очей примружив, розхрабрився. Але потім злегка зніяковів і два рази обмочився.
- Не губи, господар ведмедик. Пожалій хоча б діточок. Хочеш, завтра ми з дружиною тут ось зустрінемося з тобою. У неї такі стегна: прямий не стегна, а «вкусняшки».
- М'ясо мало, подивлюся. Ти давай, сиди-ка смирно, я за кетчупом сходжу.
- Може, ми домовимося?
- Хочеш, щоб я подавився? Не крутись, тебе прошу - навпіл перекушу. Ти лови останню мить. Що невеселий-то, мужик? Життя - мінливий предмет: сьогодні є, а завтра немає. Так що даремно ти засумував - ти вважай, що день твій «завтра» трохи раніше настав.
- Ось дивись, зараз я їду поле ріпкою засівати. А по осені приїду урожай свій збирати. І тобі в обмін на життя я готовий його віддати. Як тобі мій план, прекрасний?
- Складно «чешешь» - я згоден.
- Вибирай тоді, дружок, що отримаєш з врожаю: иль вершок, иль корінець?
- Я собі беру вершки.
- Мені залишилися корінці.
- По руках мужик, тоді. І дивись, щоб рівно в терміни у мене була їжа. Коли не видаси мене вершкове - сам підеш, мужик, на плов. Яйця пустимо на омлет. В-общем все, мужик, привіт.
- Що, мужик, дочекалися ми? Добре, що до зими. Я вершкове в свій барліг гірку з верхом натягніть і голодною зимою з апетитом похрущу.
- Пощастило тобі, кудлатий, будеш ситий і багатий. У мене навпаки - корінці не лізуть в рот. Ця їжа для свиней, щоб зробити їм больней.
- Гаразд, досить тут без толку свої язики чесати - ти давай бери лопату, урожай пора копати.
Ну, мужик лопату взяв, дуже спритно все скопав: відрубав всі корінці і залишив лише вершки.
- Вийшло час розбігатися. Вітаю з урожаєм, і щасливо залишатися.
І мужик, стегнув кобилу, геть помчав з усієї сили. А ведмідь залишився в поле, щоб вершки до зими готувати. Взяв, який покрупней, і зжер його скоріше. Нету радості на пиці - обдурив мужик, схоже. На зубах бадилля хрумтить - толку немає, живіт болить. І від люті ведмідь на весь ліс почав ревіти, кущ ламати, траву топтати, чиюсь маму згадувати.
- Ой, мій миленький йде. Значить, буду їсти на вечерю я з м'яса антрекот. Став один ти товщі двох - з корінців, либонь, розпух? Я доконаним обряд кривавий посеред лісової діброви. І зараз тобі вершок відірву з великим цинізмом, прям під самий корінець. Ух, наїмся я м'яска «на потім» і «на побачення». Щоб ти зрозумів, як мені потрібен, буду звати тебе я «Вечеря».
- Вибач, мій друг кошлатий. Я ні в чому не винуватий. Вибрав сам собі вершки, так що, ведмедик, вибачай.
- Що в мішках щось притягнув? М'яса, хліба і вина?
- Там всього лише насіння.
- Ця їжа мені шкідлива. Я ж, все ж - не ворона, щоб тріскати насіння. Гаразд, є тебе не буду: засівай поля покуда. І дивись, Ядрена воша, не сподівайся на удачу - цього разу не проведеш. Їж ти сам свої вершки - мені залишиш корінці. А тепер давай, Стаханов, відпрацьовуй косяк. Ну, ти як, завдання зрозумів?
- Слава богу, не дурень.
- Ну, мужик, давай швидше, прибирати їжу з полів.
- Це ми з великою охотою.
- Ну, раз так, давай працюй.
Відібрав мужик вершки, дав ведмедеві корінці, на віз видерся і поспішно пішов. Загалом, вірно розсудив - за пшеничні відростки ведмедик б не похвалив. А ведмідь роззявив пащу, щоб ні крихті не пропасти, пожував той корінець - у нього стався шок. Гірше дряни він не їв. Він погнався за возом, але куди там ... не встиг. Сіл ведмідь серед бур'яну, почухав потилицю завзято:
- Треба було краще в дитинстві біологію вчити. Раз мужик залишив «з носом», значить, так тому і бути.
А мораль у цієї казки всім підходить без оглядки. У ведмедя, людини ... немає мізків - вважай, каліка.
2008 © juriy]