Яка «Буря» коштувала фашистам тисячі життів?

У сьогоднішньому випуску «Літопису війни» я розповім вам про свого земляка, Миколу Опанасовича Міхайлашева. Ми народилися на різних берегах річки Кубань, з різницею без малого в півстоліття. Він з'явився на світ 19 грудня 1917 року в станиці Прочноокопской, або фортеці Міцний окоп, яка завжди охороняла підступи до мого рідного Армавірі. І ось ще що нас об'єднує: Микола Опанасович після закінчення школи пішов працювати в багатотиражну газету консервного заводу, і мені пощастило в 17 років стати співробітником міської газети.

Сметливого хлопчини Колю чекісти помітили ще по першій його публікаціям. Вони були емкі, але нещадні до тих, хто порушує трудову дисципліну, ухиляється від громадських доручень, словом, не віддає себе без залишку служінню соціалістичній державі.

З Кубані в Західну Білорусію

Так, в 1939 році 21-річний Міхайлишев потрапляє на службу в органи НКВС, і практично відразу його відправляють у Західну Білорусію, спочатку оперуповноваженим Столінського, а потім - Ганцевицький районного відділення колишньої Пінської області. Якщо врахувати, що в цих районах було впроваджено чимало ворожих агентів, думається, роботи у оперуповноваженого завжди вистачало.

У червні 1941 року Микола відправився у відпустку, на Кубань. Додому повертався через Москву, в ніч на 22 червня сів у потяг Москва-Мінськ. З вуст провідника пасажири почули страшне слово: війна! Міхайлишев спробував дістатися до місця служби в Ганцевичи, але цього зробити не вдалося, в цьому районі вже господарювали прорвали нашу оборону передові загони фашистів. Тоді Микола поїхав у Могильов, куди був евакуйований з Мінська Білоруський НКВС.

Звідти його відправили в тил ворога для організації диверсійної роботи. Плутанина була страшна, так, Миколі і його групі не дісталося навіть рації. Зате не бракувало рішучості, зухвалості й ненависті до ворога. Для того щоб загін був більш мобільний, його вирішили розбити на дрібні групи. Комусь щастило більше, комусь менше. Одні загинули в перші ж дні, іншим вдалося воювати не один рік.

Три тижні між життям і смертю

Групу Міхайлашева фашисти «вирахували» відносно швидко. Чекісти були змушені піти у болота, під час бою Микола був поранений в плече і шию. На щастя, його друг Федір лопачо не кинув командира, забрав із собою. П'ять днів карателі, оточивши болото, чекали, поки ці вперті росіяни не вийдуть на них з піднятими руками. Потім вирішили, що через маленької групи немає сенсу тримати цілий батальйон. Як тільки гітлерівці послабили облогу, лопачо з пораненим Міхайлашева, вночі, вийшли з болота ...

Майже три тижні Федір не був упевнений, що його бойовий товариш прийде в себе, крові було втрачено чимало, а ще й медикаментів практично не було, харчувалися пашею. Але, врешті-решт, молодий здоровий організм переміг. Сьогодні в це важко повірити, адже ночувати хлопцям доводилося в лісі, населені пункти вони взагалі обходили стороною, боячись наштовхнутися на гітлерівців.

Ця епопея тривала рівно 50 днів. Поки, нарешті, чекісти не «набрели» на групу з шести червоноармійців, які перебували в Чечерського районі Гомельської області. Це і поклало початок їх партизанського загону, який у листопаді влився в більш великий загін, під командуванням секретаря Гомельського підпільного обкому партії. Як чекістові, Міхайлашеву доручили організувати розвідку і контррозвідку.

Всього загін налічував близько 200 осіб. Але він Миколі вдалося переконати фашистське командування в тому, що за річкою Сож діє регулярна частина Червоної Армії в кількості до 3 тисяч чоловік. Для підтвердження «дези» Міхайлашев замовив в одному з селищ місцевим майстрам вирізати 4000 дерев'яних ложок, нібито для бійців-червоноармійців.

Партизани з групи Міхайлашева здійснювали і промислові диверсії. Так, в ніч на 26 липня 1943 партизани проникли на територію фабрики «Герой праці», точніше, на електростанцію. Заклали вибухівку під турбіни. Два вибухи прогриміли, коли диверсанти були вже за межами фабрики. Гітлерівці залишилися без світла.

43 ворожих ешелону

Диверсійна партизанська бригада під командуванням Миколи налічувала не так вже й багато активних «багнетів», але зате була легка на підйом. Коли почалася рейкова війна, «міхайлашевци» відчули себе в рідній стихії. Вони пускали під укіс один гітлерівський ешелон за іншим. Що тільки фашисти не робили: і дрезину перед ешелоном пускали, і пересувний загороджувальний загін попереду вагонів з живою силою і технікою розміщували, і патрулювання ввели - все марно. Міхайлишев так тонко розробляв бойові операції, що гітлерівці не могли визначити, де і в якому місці послідує черговий удар.

Цей загін Микола Опанасович назвав «Буря». Ох, і досадила ця буря фашистам. Тільки в період з квітня по липень 1944 підривники загону знищили 43 (!) Ешелону супротивника! Гітлерівське командування офіційно оголосило про те, що той, хто доставить їм Колю-партизана живим або мертвим, отримає нагороду у розмірі 100 тисяч рейхсмарок. Але іуди в загоні не знайшлося!

За зразкове виконання бойових завдань 5 листопада 1944 Міхайлашеву було присвоєно звання Герой Радянського Союзу. А після війни Микола Опанасович залишився в органах держбезпеки, більше 30 років прослужив в управлінні у Мінську. Заочно закінчив юридичний факультет Мінського педінституту.

В даний час Микола Опанасович проживає в м Мінську.