ІВАН Агаянц - Радянський резидент в Тегерані, "переграв" Отто Скорцені.

В історії радянської зовнішньої розвідки, наступником якої є Служба зовнішньої розвідки Росії, було чимало сторінок, якими могла б пишатися будь-яка держава. А на цих сторінках блищали імена славних синів своєї країни, вірних боргу і честі. Одним з таких людей був Іван Іванович Агаянц.

Життєвий шлях Івана Агаянц складався так, що він міг би стати неабияким економістом, талановитим педагогом або видатним ученим-лінгвістом. Але йому судилося інше - зіграти помітну роль в діяльності зовнішньої розвідки Радянського Союзу, службі в якій він присвятив понад 30 років. Колеги по роботі, товариші відгукувалися про нього, як про енергійний, сміливий, ініціативному, обдарованого і виконавчому людині. Він з полюванням брався за будь-яку справу і виконував його незмінно з позитивним результатом. Оперативні співробітники відчували впевненість в успіху будь-який, навіть самої серйозної операції, якщо поруч знаходився Агаянц.

Іван Іванович Агаянц народився 28 серпня 1911 року в азербайджанському місті Гянджа (кол. Арм. Гандзак) (донедавна - Кировобад) в сім'ї рахівника, вірменина за національністю. Його батько був потім сільським учителем і священиком (у 1924 році він зрікся духовного сану).

Дитячі та шкільні роки Івана невіддільні від тих бурхливих революційних подій, які відбувалися в країні і в його рідному місті. Так сталося, що він виховувався сестрою - лікарем за професією. У її будинку він набирався культури, знань в самих різних областях, долучився до вивчення іноземних мов. Одночасно йому імпонували погляди і переконання двох старших братів, які, беззастережно і з ентузіазмом прийнявши радянську владу, активно брали участь у політичному житті післяреволюційного Закавказзя і з часом стали працювати в органах ВЧК-ОГПУ. Це згодом визначило і вибір самого Івана. Після закінчення економічного технікуму він змінив ряд професій на виробництві, знаходився на комсомольській і партійній роботі.

У 1930 році Іван Агаянц слідом за старшими братами переїжджає з Гянджі до Москви і вступає на роботу в Економічне управління ОДПУ. Через деякий час молоді співробітники ОГПУ висувають його на виборну посаду - протягом декількох років Іван Агаянц керує діяльністю їх комсомольської організації.

Напружена робота не стала перешкодою для вдосконалення та набуття знань в області історичних та юридичних наук, літератури і мистецтва. Завдяки винятковій здатності до вивчення іноземних мов, Іван Агаянц вільно володів французькою, перською, турецькою та іспанською мовами, досить добре знав англійську та італійську.

У 1936 році енергійного молодого співробітника переводять в апарат зовнішньої розвідки, а вже в 1937 році направляють на оперативну роботу до Франції. У паризькій резидентурі він перебував спочатку під прикриттям співробітника торгпредства, а потім - завідувача консульським відділом посольства СРСР.

Після повернення до Москви в 1940 році після успішно відпрацьованої відрядження І.І.Агаянц стає начальником відділення, а незабаром - заступником начальника одного з відділів 1-го Управління НКДБ СРСР (зовнішньої розвідки).

У серпні 1941 року І.І.Агаянц направляється резидентом в Іран. Обстановка в цій країні в той час була складною. Перед резидентури зовнішньої розвідки стояли багатопланові завдання по збору інформації про позицію іранських правлячих кіл і про військові плани Німеччини в регіоні. Крім того, одним з напрямків діяльності резидентури було запобігання диверсійних акцій проти радянського Закавказзя, а також виявлення каналів закидання німецької агентури на територію СРСР через Іран. Завдяки вмілій, всебічно продуманої організації широкого комплексу розвідувальних заходів, великий особистий внесок у яку вніс І.І.Агаянц, резидентура успішно впоралася зі стояли перед нею завданнями. Іван Іванович особисто брав участь у проведенні розвідувальних операцій, пов'язаних часом з ризиком для життя, проявив неабиякі здібності в вербовочній роботі. У документах того часу, зокрема, говорилося: «Важлива оперативна розвідувальна інформація, що отримується радянськими розвідниками в Ірані, зіграла істотну роль при прийнятті військовим командуванням та керівництвом країни тих чи інших політичних і військово-стратегічних рішень».

Складна і відповідальна робота випала Агаянц і його співробітникам напередодні та в ході Тегеранської конференції керівників трьох союзницьких держав, яка відбулася наприкінці 1943 року. Зараз вже добре відомо, що фашисти готували в Тегерані замах на лідерів США і Великобританії. Керувати цією операцією німецьке командування доручило визнаному «майстру» подібних заходів Отто Скорцені. Радянській розвідці на чолі з її резидентом в Ірані Агаянц вдалося переграти Скорцені і зруйнувати задуми терористів.

Після Ірану Іван Іванович виїжджав як резидента в Париж. Однак через стан здоров'я відрядження виявилася нетривалою (дав себе знати хронічний туберкульоз, яким цей енергійний і життєздатний людина страждала з середини тридцятих років).

З 1948 року І.І.Агаянц працював на керівних посадах у центральному апараті зовнішньої розвідки - начальником Управління Комітету інформації, начальником кафедри Вищої розвідувальної школи. У 1959 році він очолив Службу активних заходів. У середині 60-х років газета «Нью-Йорк геральд трибюн» повідомляла, що ЦРУ направило до Конгресу США доповідь, в якій, зокрема, зазначалося, що здійсненню багатьох оперативних заходів американських спецслужб активно заважає діяльність управління радянської зовнішньої розвідки, очолюваного генералом І .Агаянцем. У 1967 році І.І.Агаянц був призначений заступником начальника Першого головного управління КДБ (зовнішньої розвідки).

12 травня 1968 Івана Івановича Агаянц не стало. Його поховали в Москві на Новодівичому кладовищі.

У некролозі, призначеному тоді для співробітників зовнішньої розвідки, зокрема, говорилося: «На всіх ділянках роботи почесний співробітник держбезпеки генерал-майор І.І.Агаянц проявив себе талановитим і енергійним організатором, розумним і вдумливим людиною, чарівним другом і товаришем ... Його діяльність на практичній агентурно-оперативної роботи за кордоном була надзвичайно продуктивною. Досить сказати, що в період 1941-1947 років він особисто завербував кілька цінних агентів, які по теперішній час є джерелами отримання важливої документальної інформації ... Безсумнівний і очевидний також особистий внесок І.І.Агаянца в розробку і здійснення великих комплексних активних заходів, завдали видимий і зримий шкоди противнику »...

За успіхи в розвідувальній діяльності І.І.Агаянц був нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни 2-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, багатьма медалями, нагрудними знаками «Заслужений працівник НКВС» та «Почесний співробітник держбезпеки» , а також орденами і медалями зарубіжних країн. Його ім'я золотими літерами викарбувано на Меморіальної дошки Служби зовнішньої розвідки Росії серед сімдесяти імен кращих розвідників за майже восьмидесятилітню її історію.

*

Володимир Антонов.

https://www.whoiswho.ru