Хто справжній «батько» атомної бомби?
Роботи над атомними проектами в СРСР і США почалися одночасно. У серпні 1942 року в одному з будинків у дворі Казанського університету почала працювати секретна «Лабораторія №2». Її керівником був призначений Ігор Курчатов. У серпні ж 1942 в будівлі колишньої школи в містечку Лос-Аламос, штат Нью-Мексико, неподалік від Санта-Фе заробила секретна «Металургійна лабораторія». Керівником лабораторії був призначений Роберт Оппенгеймер.
Американцям для вирішення завдання знадобилося три роки. У липні 1945 року перша атомна бомба була підірвана на полігоні, а в серпні ще дві бомби були скинуті на Хіросіму і Нагасакі. Для народження радянської атомної бомби знадобилося сім років - перший вибух був проведений на полігоні в 1949 році.
Американська команда фізиків була спочатку сильніше. У створенні атомної бомби брало участь тільки Нобелівських лауреатів, теперішніх і майбутніх, 12 осіб. А єдиний майбутній радянський Нобелівський лауреат, який знаходився в 1942 році в Казані і якому було запропоновано взяти участь в роботах, Петро Капіца - Відмовився. Крім того, американцям допомагала група англійських учених, спрямована в 1943 році в Лос-Аламос.
Тим не менш, в радянські часи стверджувалося, що СРСР вирішив свою атомну задачу абсолютно самостійно, а Курчатов вважався «батьком» вітчизняної атомної бомби. Хоча і ходили чутки про деякі вкрадених у американців секретах. І тільки в 90-х роках, через 50 років, один з головних дійових тоді осіб - Юлій Харитон розповів про істотну роль розвідки у прискоренні відстав радянського проекту. А американські наукові та технічні результати добував приїхав в англійській групі Клаус Фукс.
Так що Роберта Оппенгеймера можна назвати «батьком» бомб, створених по обидві сторони океану, - його ідеї запліднили обидва проекти. Неправильно вважати Оппенгеймера (як і Курчатова) тільки видатним організатором. Головні його досягнення - наукові. І саме завдяки їм він виявився науковим керівником проекту створення атомної бомби.
Роберт Оппенгеймер народився в Нью-Йорку 22 квітня 1904. У 1925 році отримав диплом Гарвардського університету. Протягом року стажувався у Резерфорда в Кавендишській лабораторії. У 1926 році переїхав до Геттінгенського університету, де в 1927 році під керівництвом Макса Борна захистив докторську дисертацію. У 1928 році повернувся в США. З 1929 по 1947 роки Оппенгеймер викладав у двох провідних американських вузах - Каліфорнійському університеті та Каліфорнійському технологічному інституті.
Оппенгеймер займався квантовою механікою, теорією відносності, фізикою елементарних частинок, виконав ряд робіт з теоретичної астрофізики. У 1927 році він створив теорію взаємодії вільних електронів з атомами. Спільно з Борном розробив теорію будови двоатомних молекул. У 1930 році передбачив існування позитрона. У 1931 році спільно з Еренфеста сформулював теорему еренфеста-Оппенгеймера, згідно з якою ядра, що складаються з непарного числа частинок зі спіном 1/2, повинні підкорятися статистиці Фермі-Дірака, а з парного - Бозе-Ейнштейна. Досліджував внутрішню конверсію гамма-променів. У 1937 році розробив каскадну теорію космічних злив, в 1938 році вперше розрахував модель нейтронної зірки, в 1939 році у своїй роботі «З приводу незворотного гравітаційного стиснення» передбачив існування «чорних дір».
Оппенгеймер написав кілька науково-популярних книг - «Наука і буденне пізнання» (1954), «Відкритий розум» (1955), «Деякі роздуми про науку і культуру» (1960).
Помер Оппенгеймер в Прінстоні 18 лютого 1967.
