Як пояснити дитині, де тато?
Самотні мами стикаються з безліччю проблем, серед яких є індивідуальні, але є й такі, які рано чи пізно доведеться вирішувати кожній жінці. «Де мій тато?» - Питання, яке хвилює будь-якої дитини, що зазнає нестачу чоловічої уваги.
Що відповісти, вирішувати, звичайно, самій мамі. Але психологи рекомендують прислухатися до їхніх порад. Не варто затягувати з поясненням. Краще попередити питання, і, вибравши момент, просто повідомити, що тата немає, так буває.
На несвідомому рівні у дітей жорстка програма, повинні бути тато і мама, це основа. Але малюки дуже довірливі, тому маминих слів «так буває» зазвичай достатньо для найменших, вони сприймуть їх як даність і на якийсь час проблема буде «відсунута».
У віці п'яти-семи років доведеться все ж пояснити, чому тата немає поруч. Не треба обрушувати на дитину весь обсяг інформації. Відкривати «завісу» краще поступово. Для початку можна просто повідомити, що тато живе в іншому місці, а подробиці розповісти пізніше.
Головне в таких ситуаціях допомогти дитині не відчувати себе «білою вороною», не таким, як оточуючі діти. Адже навіть якщо батька зараз немає поруч, це не означає, що малюк самотній, у чомусь винен або його не люблять.
Але й надто зволікати не варто. Сімейні «скелети в шафі», різні таємниці і недомовки погано позначаються на дитячій психіці. Відчуваючи, що від нього щось приховують, дитина може нафантазувати різних жахів і потихеньку страждати.
У прагненні захистити дитину від негативної інформації не потрібно вигадувати «правдоподібні» історії. Краще говорити правду, спочатку спрощену, уточнюючи її з часом. Можливо, реальність доцільно приховати в разі, якщо батько відбуває тривале покарання за тяжкий кримінальний злочин. Для такого навантаження дитяча психіка ще дуже слабка.
Багато жінок ображені на чоловіків і намагаються зробити дитину своїм «союзником», створюючи негативний образ батька. Навряд чи доцільно звалювати на тендітні дитячі плечі вантаж власних образ, гіркоти й болю. Коли батьки ненавидять один одного, здоров'ю дітей наноситься непоправна шкода. Їх свідомість не може зрозуміти, як тато може бути поганим, якщо він тато?
Можливо, насправді тато зовсім хороший. У цьому випадку можна обмежитися формуванням нейтрального образу, але ні в якому разі не негативного. Як би не було прикро і боляче, краще дивитися вперед і засвоїти для себе, що щастя зовсім не в тому чоловікові, який колись був поруч. Адже дитина не просто об'єкт любові і причина хвилювань, а підтримка і опора в майбутньому.
Та й, крім того, час лікує. Через пару десятків років можливо жіноча образа перестане бути гострою, душевні рани «заростуть», а травми, завдані психіці дитини, залишаться на все життя.
У вихованні необхідна «чоловіча рука». Іноді місце батька займає хтось із родичів, наприклад дідусь, добрий знайомий, вчитель або тренер спортивної секції. Це добре, але для правильного розвитку дитини він повинен чітко розуміти, «хто є хто» і не називати дідуся татом, інакше психологічні травми надалі дуже вірогідні. Чи називати татом вітчима, якщо біологічний батько живий і не проти підтримки контактів, дитина вирішить з часом самостійно.
Звичайно, все вищесказане лише поради, і як вчинити в конкретній ситуації може вирішити тільки сама жінка. Головне, щоб це рішення було на благо дитини.
