Де і як билися японські «панфіловців»?
«Росія велика, а відступати нікуди - позаду Москва». Знайомі слова політрука В. Г. Клочкова? Героїзм 28 Панфіловців вписаний кривавими літерами в скрижалі історії. Чи є у них побратими «по щастю»? Безумовно.
Крихітний вулканічний острівець в Тихому Океані, розташований в 650 км від столиці Японської імперії, з його стратегічним аеродром з трьома льотними полями і невеликим селищем, став ареною кровопролитних боїв. Для американців він був необхідний зважаючи на наявність зручного аеродрому, з якого могли діяти винищувачі прикриття і куди могли сідати пошкоджені літаки. Для Японії він був важливий з цього ж приводу, тільки з точки зору недопущення американців до аеродрому.
У Японського гарнізону, що нараховував 22000 чоловік, була жахлива у своїй простоті тактика. Генерал-лейтенант Курібаяcі, бачачи недоцільність будівництва звичайних укріплень, наказав в буквальному сенсі закопатися в землю. Тим самим зводилася практично до нуля будь-яка бомбардування і обстріл корабельними знаряддями. Другою складовою було те, що вижити не входило в завдання японського гарнізону.
Американці недооцінили мужність і відвагу захисників Іводзіми. Їх тактика не відрізнялася витонченістю, і вже вперше 18 годин боїв були поранені й убиті 2300 морських піхотинців з 110 тисяч. Японський гарнізон розстрілює мало не в упор наступаючу піхоту американців, якої навіть не було де сховатися.
На відміну від американців у гарнізону Іводзіми не було можливості ввести в бій свіжі підкріплення, та й боєприпаси були не нескінченні. Ярд за ярдом вони поступалися свої позиції. Але щоб це сталося, морським піхотинцям доводилося їх «викурювати»: застосовувати вогнемети і запалений газолін.
Бої тривали з 19 лютого по 26 березня 1945 року. Втрати склали 6500 убитих і близько 20 тисяч поранених у американців і майже 100% убитих гарнізону Іводзіми. На момент закінчення бойових дій в печерах залишалося близько 3000 японських солдатів, більшість з яких вважали за краще смерть, ніж ганьба полону. Саме тому полонених було всього 216 чоловік. Останні члени гарнізону здалися в районі 49-51 років.
Битва за Іодзіму може бути і залишилася б в історії як фотографії Джо Розенталя, за яку той отримав премію Пулітцера, якби не кілька прикрих фактів. Солдати, які волею долі були приречені на смерть, писали листи своїм рідним і друзям, які залишилися на батьківщині.
Саме вони й лягли в знятий Клінтом Інствудом фільм «Листи з Іводзіми», який разом з фільмом «Прапори наших батьків» показує повну і страхітливу картину битви за цей острівець. Всі видання та покази в кінотеатрі супроводжуються рідною мовою захисників Іводзіми. Клінт Інствуд навідріз відмовився робити якої б то не було дубляж. Субтитри - будь ласка, а от мова тільки японська. Без неї фільм би втратив частину своєї атмосфери, вона б неминуче затерлася «дубляжем».
На острові немає ні музею, ні великих пам'ятників або будь-яких меморіальних поховань. Але його вулканічний попіл пам'ятає подвиг японського гарнізону, що воював до останнього патрона, і добровільно не поступився ні сантиметра своєї батьківщини. ]
