Середньовічна Європа, Франція. Капетинги: як царювали перші королі з цієї династії?
У 987 р Гуго Капета обрали французьким королем. Але раніше представники цього роду побували на престолі держави франків. У 888 р Ед, граф Паризький, в Комп'єні був обраний королем. А в 922 р королем став його брат Роберт. Після них правили ще кілька Каролінгів. Остаточно династія Капетингів утвердилася на престолі Франції саме з Гуго Капета.
Капетинги починали царювання в чварах з власними васалами, що не бажали визнавати над собою взагалі ніякого короля: хоч Капетінга, хоч Каролінги, хоч когось ще. Син Гуго I, Роберт II Побожний, крім проблем з васалами, мав проблеми з Римом через своєї дружини Берти - вона була йому близька родичка. Короля навіть відлучали від церкви, поки не одружився на кому треба: на Констанції Тулузької, вельми підступної і честолюбної дамі.
Роберт був людиною віруючою, за що й прізвисько своє отримав, а також дуже освіченим, добрим і незлопам'ятні. На його характер сильно вплинув єпископ Герберт, згодом - Папа Сильвестр, з яким король провів багато часу в юності. Зі своїми васалами Роберт в підсумку відносини налагодив, проявляючи де треба строгість, а де треба - лояльність.
Але і на його долю випали військові конфлікти. Особливо жорстоко він ворогував з Одон Шампанський, сином Берти. Ясна річ, Одон рухала образа за матір. А останні роки Роберта затьмарилися ще й сваркою з синами. Але тут дуже «постаралася» королева Констанція, що просуває інтереси свого молодшого сина, впритул не помічаючи старших. Причому нахабно ігноруючи право первородства, яким вже користувалися Капетинги при визначенні наступника на троні (на відміну від Меровингов).
Цей меншенький (Роберт) багато крові попсував законному спадкоємцю Роберта II, Генріха. І вгамувався, тільки коли отримав у володіння Бургундію. Ще не встигнувши створити могутню державу, особи королівської крові швидко навчилися розуміти, що на багато мають право, щосили цим правом користуватися і, де треба, шантажувати.
Син Роберта, король Генріх I, одружився вдало - на Анні Ярославні, дочки Ярослава Мудрого, але всередині країни підкорятися йому, здавалося, відмовилися майже все. Ось і провів Генріх все життя у війнах за королівський авторитет, землі і податки, які повинні надходити в його королівські кишені, а не в кишені герцогів і графів.
Дивно, але герцог Шампанський Одон Генріха підтримував. Так само, як і герцог Нормандії Роберт Диявол. Однак Роберт пішов у паломництво замолювати гріхи і не повернувся. А син його Вільгельм, майбутній Завойовник (Англії), ненавидів Генріха (втім, Вільгельм ненавидів взагалі всіх) і двічі розгромив війська французького короля: в 1054 р при Мортемере і в 1058 при Варавілле.
Дружина Генріха, дочка князя Київського, гідно носила корону Франції, була шанована вельможами і чоловіком. Хоча спочатку її прийняли насторожено. Вперше з далекої, незнайомій і холодної Русі прибула принцеса на землі франків. Анна швидко розташувала до себе простакуватого Генріха - він був зачарований її красою, привітністю, освіченістю і шанобливістю. Слідом за королем до королеви потягнулися й інші придворні.
Анна Ярославна також не залишалася байдужою до потреб простих людей і займалася благодійністю. Князь Ярослав не дарма багато часу приділяв вихованню своїх дітей. Повага до королеви було настільки велике, що на багатьох офіційних документах державної ваги поряд з підписом короля стояла і її підпис: «Анна королева».
Син Генріха та Анни, Філіп I, коронувався в 1060, був великим любителем жінок, гострого слівця, смачної їжі та випивки. Так само як і дід, конфліктував з церквою. І з того ж приводу. Взагалі, Капетинги постійно були замішані в такого роду шлюбних скандалах. Відлучали від церкви Філіпа кілька разів, і кожного разу він клявся, що не повернеться до колишньої дружини. Його прощали, а він ... тут же їхав до неї. Так і жив до самої смерті, і церковники вже втомилися проклинати його. Попутно король продовжував притискати васалів, змушуючи визнавати свою, королівську, влада.
Вдалося Філіпу завдати поразки давньому недругу свого батька Вільгельму Нормандського, захопивши графство Вексенское. Ось, загалом-то, і всі його неабиякі успіхи. Королівська влада на землях Франції при Філіпа I була радше однією назвою. Васали вперто не хотіли визнавати над собою ніяких королів. Істинним владикою його величність був хіба що в Парижі, навіть і не в його околицях, де постійно будувалися замки, незрозуміло кому належали.
Якби син Філіпа I Людовик VI Толстой не поставився з усією серйозністю до утворення єдиного Французької держави з сильною королівською владою, по-хазяйськи б не почав наводити порядок, то невідомо, що залишилося б від земель колись могутніх франків. Можновладні феодали розтягнули б все остаточно.
