Фільм "Санктрум". Чому в картині можна побачити мікромодель нашого світу?

Давненько не доводилося бачити папуаса, зосередженого грає в шахи. І адже не заважає йому думати протягнута в носі поперек перегородки паличка! Він імпозантний, цей папуас. А раз грає в шахи, то й не дурний. Ну, може, і з'їв-то всього парочку одноплемінників за останні роки, але - не більше. Він імпозантний, цей персонаж. Фільм «Санктрум» дуже походить на даного папуаса. Це імпозантна картина.

Кажуть, що люди знаходяться між двох світами, тобто, коли ще людина не померла, але вже і не живий, бачать тунель, а в кінці його - світло. Так ось необов'язково доводити себе до такого сумного стану: хочете побачити світло в кінці тунелю - ласкаво просимо на сеанс фільму «Санктрум». Ах, ці зйомки! Тунель тут правда не горизонтальній, а вертикальний, і йде в товщі землі. Ах, які місця беруть участь у проекті як натурних зйомок! Ось мільйонер-товстосум Карл, інвестор в дослідні роботи у виконанні Йона Гріффіта стрибає з парашутом вглиб бездонною печери і подібно до птаха розкидає руки-крила.

Стає трохи заздрісно. Особливо тим, хто звик сидіти в офісному кріслі і протирати штани і оббивку крісла же, при цьому проливаючи каву на клавіатуру. Тим, хто не ходить по сходах, а з задишкою їде на ліфті до потрібного поверху, йде до свого кабінету, включає кондиціонер, комп'ютер, принтер та ін. У картині «Санктрум» режисер Алістер Грірсен показав зовсім інший світ. Дослідники печер тут повзуть до витоків світобудови, заглиблюються в такі підземелля, де запросто можна виявити сушеного доісторичного ящера або дивовижну, невідому досі науці форму життя.

Підводні зйомки в «Санктрум» не менш барвисті, ніж наземні. І професії у людей у фільмі - романтичні, допитливі, яскраві. Прямо Одіссея команди Кусто. І що емоційно насичено зроблено у фільмі, так це відро крижаної води, що виливається на глядача на тлі райдужної безтурботної картинки. Виявляється, подібні професії не просто чреваті чудовими пейзажами, пригодами, а й трагічними подіями.

Сцена загибелі одного з учасників підводної експедиції - миловидної жінки Джуд у виконанні актриси Елісон Кречлі, коли вона під водою єдиним останнім подихом заковтує воду в легені і застигає, показана дуже вражаюче. Так, сцена як би випадає із загального тону розповіді, але органічна смерть вийшла на екрані у авторів картини. Запам'ятовується. Не всякий режисер вміє використовувати подібний кінематографічний поворот настільки тонко, як вдалося Алістеру Грірсену.

В принципі, звичайно, кінематографічний прийом приміщення групи різних людей в закрите приміщення або простір вельми поширений. У нашому радянському арсеналі картин можна виділити «Десять негренят», в західному «Куб», «Блакитна лагуна», той же серіал «Залишитися в живих» і багато-багато інших. У «Санктрум» автори замикають групу дослідників - дайверів - спелеологів під землею. Поки все йде за планом, особливих проблем у взаєминах не спостерігається. Так, дрібні склоки, образи, бажання юного покоління вирватися з-під опіки старших. Але досить скоро відбувається щось страшне, що замикає всіх героїв під товщами землі в замкнутому просторі.

В таких умовах обов'язково проявиться характер кожної людини, тим більше, що смерть іде по п'ятах, вода в печері все перебуває, а допомоги чекати нізвідки. І тоді зовсім недалеко до вбивства. Поки одна людина вбиває іншого з гуманних міркувань - щоб позбавити того неймовірних фізичних і психічних страждань після множинних несумісних з життям травм. Поки людина вбиває людину не через конкуренції на виживання. Але це тільки поки ... Режисер Алістер Грірсен як би готує глядача сценою позбавлення життя з постулатів гуманізму до зовсім інших вбивств. До таких, коли кожен сам за себе і лише інстинкт самозбереження рухає збожеволілим розумом.

Що ще важливо - це почуття емпатії до людей на екрані. У фільмі «Санктрум» багатьох персонажів дійсно шкода. Я як глядач співпереживав їм. Це говорить про хорошу драматургічної основі - сценарії фільму. Сценарист Джон Гарвин зумів створити істинно благородні характери, котрі завжди цінуються. Не тільки на екрані, але і в повсякденному житті.

Фільм «Санктрум» викликає ще одне почуття, споріднене адреналінової атаці: відчуття екстремальності відбувається. Один з «найкрутіших» персонажів Френк (актор Річард Роксбург) метається під водою, в печері, і не може виплисти щоб зробити ковток рятівного повітря. Він дрібно-дрібно перебирає руками по дну печери, як би дріботить ними, а глядач знає, усвідомлює, що повітря в легенях чоловіки кінчається. Нагорі Френка чекає син Джош (актор Різ Уейкфілд), і добре б батькові ще разок побачити свою «кровиночку». Він побачить його, і попросить про те, що викликає лише біг мурашок по шкірі. Похмуро стає на душі глядача. Та й похмурий антураж підземель втілений на екрані вельми захоплююче і правдиво.

Як водиться, в процесі пошуку виходу з екстремальної пастки команда втрачає одного члена за іншим. Хтось помирає з честю, хтось через те, що допустив слабину, хтось із-за власної помилки. Як мені здалося, автори картини створили під землею, в печерах, маленьку мікромодель світу, де діє природний відбір Чарльза Дарвіна. Більш адаптивна, сильна своєю молодістю, хитра особина переживає не настільки щасливих. Шукати хеппі-енду в картинах подібного ґатунку не доводиться. Якщо подібна кінцівка так важлива для глядача, то краще вибрати інший фільм для перегляду.

У картині «Санктрум» мені бачиться одна парадоксальна річ. Навіть моторошні панорами печер, такі холодні, безмовні, що несуть смерть і замерзання, все одно дуже красиві! Освітлювачі з числа творців фільму використовували максимальну кількість штучного світла для настільки замкнутих просторів і в результаті отримали знову ж красиву картинку. У «Санктрум» багато моторошних моментів, але відчуття краси мимоволі залишається в пам'яті глядача.

Думаю, «Санктрум» - все ж доросле кіно. Їм воно і рекомендується.

За десятибальною шкалою 9 з 10.