Чого не вистачає російській кіно? Краси!

Коли в мене запитують які я люблю дивитися фільми, то мені важко однозначно відповісти, ось мовляв комедії або трилери. Не знаю хто як, а я вважаю, що найправильніше відповідати - мені подобаються цікаві фільми-і не тільки відповідати, але й дивитися варто цікаві фільми, красиві фільми, а такими можуть бути картини будь-якого жанру будь то комедії, драми або на худий кінець блокбастери яких в наш час величезна кількість і які якщо чесно залучають більшість аудиторії. Так це ж західний продукт і ходить ця більшість на західні фільми-а на які ще ходити адже інших то ні. Хто то запитає «А яких інших?». Ну звичайно ж під іншими я маю на увазі вітчизняні картини, яких на мою з кожним роком стає все менше і менше та й якість яких все гірше і гірше. Існує багато думок щодо цього: рядові глядачі кажуть - «Просто у наших грошей мало!» - «Актори у нас так собі!».

Професіонали такі як Федір Бондарчук досвідчених нарікають на відсутність хороших сценаріїв - «Ось оператори у нас аси, художники-постановники теж майстри, монтаж не на останньому місці, а ось сценаріїв нету ну немає сценаріїв. Михалков у свою чергу просить в уряду мільярд доларів і обіцяє на ці гроші побудувати повноцінну кіноіндустрію не поступається ні чим Голлівуду та ще якої в подальшому не знадобляться взагалі грошові вливання, вона мовляв сама себе прогодує, тільки потрібно працювати ..

І ще масу думок можна почути від діячів культури і кіно на різних з'їздах і фестивалях коли зачіпають болючу тему.

І все по правді кажучи праві від частини, але тільки від частини, адже фінансова складова на мій непрофесійний погляд не грає вирішальної ролі в творчому питанні створення картини, так як красивий і оригінальний фільм можна зняти і без величезних коштів (я цю годину говорю про драматургії), якщо це звичайно не історичне кіно яке вимагає створення багатьох предметів минулого (костюми, техніка та інфраструктура в цілому).

Безперечно весь діапазон кіножанрів далеко не виїде тільки на талановитих ідеях, без належних інвестицій не побудується повноцінний і впевнений кіностанок, який буде з завидною періодичністю давати нам привід піти в кінотеатр, але і грошове питання не повинен бути основним у мистецтві, для нас є багато хороших прикладів які підтверджують цю думку.

Ну да ладно з технічною частиною створення фільмів начебто що то ясно, потрібні ідеї, потрібні гроші. Торкнемося тепер того без чого без чого ні кіно ні театру не було б в принципі, на що ми дивимося, вірніше на кого ми дивимося - це актори, акторська гра, акторська майстерність в цілому. Будь-якому мало мальськи освіченому людині відомо, що російська акторська школа одна з найсильніших у світі, та що там говорити саме по системі Костянтина Станіславського засновника МХАТу навчаються актори усього світу, саме його методика роботи над роллю допомогла стати відомими багатьом вітчизняним і західним зіркам чию гру ми спостерігаємо з дитинства. Такі люди як Михайло Чехов відкривали в америці школи акторської майстерності, писали книги по ремеслу, які досі студіюють студенти театральних шкіл усього світу.

Вообщем пишатися майстрами цього жанру і заслугами минулого можна нескінченно довго, але тільки зараз в сучасній Росії при наявності талановитих режисерів і акторів дивитися на екран в більшості випадків надзвичайно нудно, а іноді навіть соромно, після кризи який з початку дев'яностих підкосив наш кінематограф заслуговують особливої уваги картин виходить вкрай мало, та що говорити їх в принципі знімають рідко. Багато стрічки залишаються невідомими, що іноді може бути краще.

До слова сказати згадаю про наш так званому Арт Хаусі, про кіно для вузького кола глядачів, ці фільми іноді можна побачити після дванадцяти вечора у програмі «Проти ночі» яку веде похмурий Олександр Гордон. У ній зазвичай представляють допрем'єрні покази, так би мовити експерименти.

І виглядає це так: збирається основна частина знімальної групи (Режисер, сценарист, оператор, виконавці головних ролей, продюсер теж може прийти) критики сидять різноманітні і все висловлюють своє компетентне думка-перше кажуть, що цей фільм варто подивитися - «Тому що він наближає нас до реалій життя, він передає всю натуральність нашої дійсності, глядачеві буде про що подумати після показу, ох-ох-ох! »І все в такому духе- друге голосять -« Не варто його дивитися, це паскудство, там тітки голі й матом лаються, чому він може навчити, тільки того покарає свідомість глядача, бу-бу-бу! »І все таки дивляться і я дивлюся, вірніше намагаюся дивитися і намагаюся дивитися на протязі декількох років, та ось все ні як більше половини фільму осилити не можу. Тому що чергова російсько-життєва чорнуха на екрані розвивається, знову ці невиправдано затягнуті діалоги, знову хтось то кого то гнобить, діти плачуть, мама плаче, тато плаче, всі плачуть, всім погано, та ще й відбувається все де ні будь на периферії де брудно, відра гримлять, де мотоцикли з колясками і тітки страшні в хустинках, але зате голі як згадувалося вище. І от коли мене зовсім наблизило до реалій їхнього життя, коли передало всю натуральність нашої дійсності, тоді я беру пульт і вимикаю телевізор. Дістало! Не хочу я дивитися таке авторське кіно, тоскно мені. Я такий розклад подій можу щодня спостерігати сам того не бажаючи.

Хочеться краси на екрані, хочеться стилю, хай не обійдеться без крові річкою, не без сліз, але зате це буде ворушити мозок, доходити да серця, адже кіно і театр для того і створені.

Правда не можу повністю розносити в пух і прах наш Арт Хаус тут спостерігається хоч якийсь творчий процес. Ось де насправді повний провал так це в комерційному кіно, на яке власне і витрачається багато грошей.

Окрема частина оповіді російські серіали, чесно кажу, у мене таке відчуття, ніби їх творці реально впевнені що кінець світу відбудеться і навіть знають коли саме і мабуть зовсім скоро, якщо судити по тій швидкості з якою їх знімають, бо треба відзняти все заготовлені ідеї до того моменту коли земна куля вибухне чи що там з ним трапиться. Але не дарма ж кажуть поспішиш людей насмішиш і вони смішать і сміх цей чергується з нападами нудоти, хоча більшість з них замислювалися як драми. А знімають серіали так активно, тому що дивляться їх у нас в країні активно, привчили народ за довгі роки.

А взагалі в цілому ситуація в нашому кіно на мій погляд вирівнюється мало по малу, ну принаймні дуже хочеться в це вірити. На деяких європейських кінофестивалях наші картини отримують премії, хай не оскари і не золоті глобуси, але все ж, багато що адже ще попереду, кіно то зовсім молодий жанр, йому всього то сто років.

Не знаю може це чисто патріотичні емоції і мене все одно ні хто не почує, але мені як простому глядачеві вже дуже хочеться побажати або попросити творців вітчизняної синьому вкладати більше душі в свої роботи, що б вони не тільки шокували шок, але і доставляли естетичне задоволення, дивували новизною сюжету, любов'ю на екрані в різних її розуміннях і якщо хочете поранили в хорошому сенсі цього слова, а ми будемо їм за це вдячні.

P.S. Серіали - це як чудовисько яке пожирає акторів. (Не та я сказав)