Як «Синє відерце» з'явилося в Простоквашино?
«Тук-тук», - пролунав стук у двері. - Хто там, - випереджаючи галченя, запитав кіт Матроскін. - Кого знову нам доля посилає? - Це я, листоноша Пєчкін, - почулося з-за дверей. - Приніс вашому Шарику повістку до суду. Тільки я її Шарику не віддам. У нього документів немає.
- І не потрібна мені ваша повістка, - відгукнувся лежить на печі Шарик. - Все давно вже знають, що в нашому суді тільки з'явися і ніяких кісток там вже не збереш. А я туди, де кісток ні, не ходжу.
- І що це чудо капловухість знову накоїло? - Поцікавився Матроскін, відкриваючи двері Пєчкіна.
- Ваш Шарик, виявляється, політичний. Натягнув собі на днях на довбешку синій тазик і ліг на дорогу біля сільради. А коли повз проїжджав глава нашої простоквашинського адміністрації на УАЗику, Шарик тряс своїм тазиком і голосно вив на все село. Ось його і хочуть залучити за дрібне хуліганство.
- Що наш Шарик політичний, це я згоден, - відповів Пєчкіна Матроскін, намагаючись запалити лучину для самовара. - Учора ось біля магазину він хвалився, що в лісі бачив ведмедя і навіть зумів схопити його за дупу.
- Та вже. Нині, не те що кусати клишоногих, а й просто гавкати на них суворо заборонено, - погодився з котом Пєчкін.
- Ну, політзек майбутній, розповідай, навіщо ти тазики на довбешку напинають, - зажадав звіту у Шарика Матроскін.
- А я в «Синє відерце» вступив, - пояснив свій вчинок пес. - Це такий рух, де проти мигалок на машинах борються.
- Ну і де ти в нашому Простоквашино мигалки побачив? - Зацікавився Матроскін.
- Ось в тому-то й біда, що у нас поки боротися не з ким, - зажурився Шарик. - Ну, я думаю, що скоро вони і у нас з'являться. Це ж, як епідемія. Тепер начальство ніхто не поважає, якщо у нього мигалки і крякалки немає.
- Це точно, - підтвердив слова Шарика Пєчкін. - Наш голова, як тільки Шарика з тазиком на голові побачив, одразу відчув себе значущим і через пошту мигалку в столиці замовив.
- Цікавий випадок, - здивувався Матроскін, - Протидія породжує дію. Гегель відпочиває.
- Я не знаю, де там відпочиває твій Гегель, - відповів Матроскіну Шарик, - а от мені давно пора на відпочинок і туди, де є режим «все включено». Як у Туреччині нашим туристам включають. Я по телевізору бачив.
- Ось посадять тебе, Шарик, за твої політичні виступи і буде там тобі і режим, і все включено теж тобі там буде.
- Вірніше, «все виключено» йому дістанеться, - подав репліку Пєчкін. - Лежав би краще на печі в своїх дірявих кросівках і не висовувався. Теж мені, борець з привілеями знайшовся.
- А я ще й в партію вступлю, - розійшовся не на жарт Шарик. - Туди, де найголосніше гавкають.
- Ні, в ЛДПР тебе не візьмуть, - розчарував пса Матроскін. - Там дозволено гавкати тільки одному партійцю. Краще почекай, коли глава собі мигалку поставить і почне по зустрічній путівцями їздити, і продовжуй на нього гавкати.
- І ми теж тебе підтримаємо, - обнадіяв Шарика Пєчкін. - Будемо його УАЗик фотографувати і фото в Інтернеті розміщувати. Як його мадам на службовому авто в сільмаг да в кіно їздить.
- Ось так народжується громадянське суспільство, - зауважив Матроскін. - Може, і мені в «Синє відерце» вступити? Чую, скоро в Простоквашино і пробки, і мигалки з'являться. Чим ми гірші столиці?
- Та нічим! - Зауважив мовчить до цього Галчонок. І постукав дзьобом у віконце, вказуючи на що йдуть до будинку людей в синій формі.
- Біжи, Шарик, біжи, - тільки й встиг сказати Пєчкін, кидаючи повістку до суду у грубку.
- Прикриємо, - діловито зауважив Матроскін, хапаючись за рогач. - Синій колір проти синього. Гегель сьогодні вже вдруге відпочиває.
«Тук, тук», - пролунав стук у двері.
- Нікого немає вдома, - збрехав Галчонок і сховався під синій тазик, залишений похапцем тікає через двір Шариком.
А Шарик, втікши за околицю, зупинився віддихатися і помітив, як синє небо, ніби велике синє відерце, перекинулось над Простоквашино. Немов захищаючи його від усіх напастей.
«І чого я завжди боюся, - подумав Шарик. - Піду, та й допоможу Матроскіну і Пєчкіна. Разом ми обов'язково відіб'ємося. Адже ми ж з Простоквашино »!
