Як поживають герої Булгакова? Слідами Воланда і К. Частина 1

- Кахи-кахи, - тихенько кашлянув Бегемот, привертаючи увагу дрімаючого в старому масивному кріслі біля каміна Воланда.

- Чого тобі? - Не відкриваючи очей, запитав той.

- Месір, ви призначили на сьомій вечора кастинг на отримання грантів. Претенденти чекають в передпокої. Дозволите почати?

- Ну давай, запрошуй по одному, - скривився Воланд і потер хворе праве коліно.

- Але-гоп, - зробив потрійне сальто-мортале Кот, і в кімнату зайшов високий вусатий громадянин у вишитій півнями сорочці.

- Дозвольте представити високоповажної публіці - відомий кінорежисер Микола Сергійович Мусіна. - Кіт зробив наголос на останньому складі прізвища. - Знаменитий патріотичними блокбастерами, в яких і сам любить грати невеликі, але значимі ролі. Претендує на грант «Кіно не для всіх».

- Ну, що ж. Нехай проходить, - сказав Воланд, скептично оглядаючи відвідувача. - Давайте знайомитися. Професор Воланд. Прибув сьогодні з Берліна. Меценат. Обожнюю високе мистецтво. Ну, і на що ж ви хочете витратити мої гроші?

Кінорежисер присів на підставлений під нього Котом табурет, дістав з кишені гребінець, маленьке дзеркало і трохи поправив свої знамениті вуса.

- Бачите, професор, мені доповіли, що ви надаєте посильну грошову допомогу діячам мистецтва, до яких я себе безсумнівно зараховую.

- Мабуть, надаю, - з цікавістю дивлячись на відвідувача, відповів Воланд. - А як ви дізналися, що є цим самим діячем мистецтва?

- Ну, а ким же ще мені бути! У мене стільки яскравих фільмів... Навіть отримував Оскара двадцять років тому, чорт мене забирай!

- Не треба б вам чортихатися в нашій квартирі, - задумливо промовив Воланд.

- А в нього й поганяло місцеве - Бесогон, - пролунав з дальнього кута кімнати голос казна-звідки з'явився Коров'єва.

- Фагот, навіщо ти використовуєш блатну лексику? - Скривився професор.

- Так ми ж на ваше замовлення, Месір, з Бегемотом в Думі два тижні оттрубіл. Там все на цій фені розмовляють.

- Дивно, - здивувався Воланд, - в Думі повинні сидіти найосвіченіші люди. Вершки суспільства.

- Яке суспільство - такі й вершки, - подав репліку Бегемот. Зате ми спонукали цих учених мужів прийняти відразу три закони. Проти іноземних агентів, наклепників і волонтерів. Покарання аж до розстрільного. Я особисто бігав по залу - допомагав кнопки натискати.

- Ну, проти агентів і наклепників ще зрозуміло. Але при чому тут волонтери? Ви б ще там проти велосипедистів закон прийняли!

- Такий закон вже готується, Месір. Пройшов схвалення в профільному комітеті. Скоро любителям двоколісного транспорту можна буде їздити без ременя, техогляду та страхового поліса.

- Ну, да ладно, вистачить. Щось ми відволіклися, - професор роздратовано відкинувся на спинку крісла. - Давайте повернемося до нашого претенденту. Фагот, чому колеги звуть його Бесогон?

- Та він, бивалоча, прийде на яке-небудь нараду з розвитку культури і спорту в Думу - і давай там бігати, бісів шукати і ганяти їх палицею.

- Так, знав би він, де треба бісів шукати, - прошепотів Воланд і подивився на режисера так, що той зіщулився від раптово налетів крижаного страху.

- А ще він єдиний режисер в країні, який їздить по Москві з мигалкою, - Пожалівся тут же Бегемот.

- С мигалкою - це явний перебір, - роздратовано зауважив Воланд.

- От і я пропонував професору з'явитися на цей раз у Москві в шикарному чорному лімузині з супроводом поліції і з мигалками на даху. І щоб навколо ні душі не було від кільцевої до Нового Арбата, - почав розповідати, наблизившись до режисера і дивлячись прямо йому в очі, Бегемот. «Яка вульгарність», - відповів мені Месір і приїхав до Москви на звичайному трамваї 6-го маршруту.

Режисер, вже погано міркуючи, тремтячими від страху руками дістав з-за пазухи стопку м'ятою паперу.

- Може бути, ви все-таки подивіться мій сценарій?

- Дивитися ми не будемо, але можете коротко його переказати, - професор підвівся з крісла і перешкодив вугілля в каміні. - Слухаємо вас.

І режисер Мусін приступив до викладу суті свого майбутнього блокбастера:

«Пройшла перша чеченська війна. На Кавказі встановилося тимчасове затишшя. Один з польових командирів усиновляє знайденого в горах російського хлопчика років 14. Той живе в невеликому аулі, ні в чому більше не потребуючи. Але одного разу - чи то випадково, чи то спеціально - в руках хлопчика з'являється автомат. І він натискає на курок і вбиває свого нового батька. Хлопчика відразу заарештовують. Збирається суд присяжних, що складаються з 12 жителів аулу. Яке рішення вони приймуть - ось головна інтрига фільму. Який же буде фінал? »

- А що, хіба фінал не передбачуваний? - Здивувався Воланд.

- Звичайно, ні, - розпалився режисер. - Я думаю, що в результаті багатогодинного обговорення присяжні виправдають хлопчика і найстарший з них візьме його до себе жити. І все це відбувається на історичному тлі кавказьких воєн. Я особисто планую зіграти роль генерала Єрмолова.

- А ця роль не дрібнувата для вас? - Поцікавився професор.

- Не буває дрібних ролей, бувають тільки дрібні актори, - гордо відповів йому режисер і попросив на зйомки фільму 50 мільйонів в американській валюті.

- Ну що ж, сума не маленька, - Воланд підвівся з крісла і почав поволі прогулюватися по кімнаті. - Втім, я згоден. Бегемот - договір!

Тут же на столі з'явився чистий аркуш паперу, гусяче перо і чорнильниця у формі черепа.

- Підписуйте!

- Що, я повинен підписати чистий аркуш? - Здивувався режисер.

- Ви не в церкві, вас не обдурять, - дихнув холодом йому в обличчя Кіт і дістав звідкись з під столу два величезних валізи. Бегемот спритно відкрив їх, валізи виявилися доверху набиті 100-доларовими купюрами.

- Ось, рівно 50 мільйонів. Як і просили.

Режисер, зачаровано дивлячись у бік валіз, схопив перо і підписав договір. Тут до нього підбіг Коров'єв, і невеликим ножичком надрізавши Миколі Сергійовичу вказівний палець, приклав його до аркуша паперу.

Режисер приречено подивився на Воланда, як ніби шукаючи в того підтримки свого рішення.

І тут обличчя його раптово ожило:

- Згадав, згадав, у мене ж є до вас ще одну справу!

- Ще одне? - Здивувався Воланд. - Мені здається, що наші відносини вже закінчені на сьогодні.

- Ні, будь ласка, вислухайте мене. У мене є доручення від однієї високопоставленої особи. Настільки високопоставленої, що вище його може бути тільки одна особа. А може бути, вище і немає нікого.

- Хочу вас запевнити, що є, - перервав режисера Воланд. - Якби там нікого не було, і я б тут не сидів. Але продовжуйте, продовжуйте.

- Так от, - витер піт з лисини режисер. - Ця особа дізналася про ваш візит до Москви і запрошує шановного професора з друзями до себе в гості. Так би мовити, з обміну досвідом.

- Запам'ятайте, пан Мусін, - Воланд жорстко і холодно подивився на режисера. - По-перше, у мене ніколи не було, немає, і не буде друзів. У мене є тільки слуги. А по-друге, ніхто не сміє запрошувати мене до себе в гості. Якщо треба, я сам з'являюся там, де захочу чи запрошую до себе так, що відмовитися буде верхом непристойності.

Раптово затремтіли всі стекла в квартирі, на вулиці різко потемніло, далеко гуркіт грому.

- Зараз шеф відірве режисерові голову, вирве йому серце, а нам потім прибирай, - прошепотів переляканий Кот Коровьеву. Але нічого такого не сталося. Воланд сів у крісло і посміхнувся:

- Не бійтеся, я сьогодні чомусь раптово добрий. Передайте своїй високопоставленої персони мої слова. Хоче побачитися - в порядку живої черги у мене в передпокої. А тепер - ви мені набридли. Бегемот, вистав його за двері.

Режисер, не чекаючи, поки його приберуть силою, схопив валізи і, похитуючись, вийшов з кімнати.

- Він забув свій сценарій, - тут же зауважив Коров'єв.

- В камін його, - роздратовано розпорядився Воланд.

- Так адже рукописи не горять, Месір? Ви, здається, раніше так говорили.

- Такі рукописи горять. Та й ще як горять. В камін, я сказав. І, Бегемот, давай наступного претендента.