За кого голосує Простоквашино?
- Ти, Шарик, за кого голосувати нині будеш, - запитав кіт Матроскін свого приятеля, стоячи перед дзеркалом і розчісуючи вуса.
- А я взагалі голосувати не піду, - озвався Шарик. - Голосуй, чи не голосуй, кісток від цього в супі не додається.
- Абсолютно собача позиція. Голосують не заради кісток.
- А заради чого ж іще? - Здивувався Шарик.
- Заради загального задоволення, - замугикав у відповідь кіт.
- Це як?
- Попой про косяк. Підеш голос віддавати чи як?
- А мені свого голосу шкода. Віддаси, ніж гавкати будеш.
У цей час у двері постукали.
- Хто там? - Запитав за звичкою Галчонок.
- Агітатор Пєчкін! - Долинуло з вулиці. - Прийшов переконувати вступати в «Народний фронт».
- Нікого немає вдома, - збрехав Галчонок.
- Ну, ніде не відкривають, - засмутився Пєчкін. - Доведеться до вас через вікно лізти. Мені нові члени во як потрібні!
- Ти б ще через трубу поліз, - подав голос Матроскін. - Чи не підемо ми з Шариком на твій фронт. Ми мир у всьому світі любимо.
- Гаразд, відкрий Пєчкіна, - зглянувся Шарик. - Адже він не від хорошого життя підробляє. Пенсія у листонош сам знаєш яка.
- Ну, давай, нехай свій потік фантазій, - сказав Матроскін Пєчкіна, відкриваючи того двері. - Казкар простоквашинського. Обіцяй свій суповий набір Шарику. Он той уже вуха розчепірив.
- Ти, Матроскін, прямо представник несистемної опозиції виходиш, - образився на кота Пєчкін. - А ось наша пошта так повним складом на фронт увійшла.
- І що, листи швидше ходити стали? - Пожартував Матроскін.
- Ні, листи нам ніколи тепер носити. Ми листівки носимо і плакати розклеюємо. Хочете, я вам плакат з ведмедем на грубку прироблю.
- Не треба нам ніяких клишоногих, - подав голос Шарик. - Я ведмедів з малих років побоююся. Їм би тільки що-небудь поцупити. Що погано лежить. І ще гарчать при цьому і паскудять де попало.
- Мрія будь дворняжки - вкусити ведмедя за дупу, - зауважив Пєчкін.
- І вчасно після цього змитися, - додав Матроскін. - Ну, гаразд. Ви тут як хочете, а я на вибори піду. Треба б у нашому Простоквашино щось змінити на краще. А то закисной, як молоко від моєї корови без холодильника. Та й корови-то вже давно немає.
- Дозвольте поцікавитися, - Пєчкін присів на табурет біля грубки. - Куди корівка поділася?
- Держава мені корівку дало. Воно ж її і забрало, - зітхнув Матроскін. - За несплату відсотків за іпотечним кредитом. Будиночок хотів наш викупити. Тепер все в заставі. Навіть Шарик.
- А я вирішив з Простоквашино виїхати, - подав голос Шарик. - Назавжди виїхати.
- І куди ж ти намилився? - Поцікавився Матроскін.
- Куди-небудь за кордон. До Чехії або Німеччини. Куди тепер весь наш середній клас валить.
- Теж мені, середній клас знайшовся, - пирхнув Матроскін. - Он, кросівок дірявий, а все туди ж, в люди вибитися хочеш.
- А кому не хочеться, - зітхнув агітатор Пєчкін. - Давайте краще чай будемо пити. Я он бубликів приніс з магазину. Вчора пенсію дали.
Пєчкін, Шарик і Матроскін пили чай зі старого самовара, а по вулиці повз проносилися круті іноземні автомобілі, що забирають дачників з села до столиці.
Адже якщо де нині й проводити відпустку, так це в Простоквашино. Про це зараз всі знають. Простоквашино стало брендом. І всі його жителі теж Сбрендівшій.
Така се ля ві - як сказав би Матроскін Шарику, закладаючи його в банку під заставу іпотечного кредиту.
