Що означає слово - релігія?

Релігія, за даним блаженному Августином слово - поясненню від латинського дієслова релігаре - зв'язувати, з'єднувати - означає зв'язок, союз, спілкування. З усього, у світі існуючого, тільки одна людина має релігію. Він є істота розумно-свободное- тому й релігія для нього є союз внутрішньо - вільний, розумно-свідомий. Такий союз у людини може бути тільки лише з істотою йому подібним або його вищим. Це - те, подібне людині, істота іменується в релігії-Богом.

Мета релігії та ж, що і мета життя людини.

Мета ж життя його полягає в придбанні їм духовного блага і щастя, що розуміється в істинному розумінні цього слова, або що теж в богуподобленіі. Досягається людиною ця мета через втілення їм у житті своєї ідеалів істини, добра і краси, до чого прагне все його єство і чого вимагає його разумнонравственная природа.

Таким чином, релігія є внутрішньо-вільний, розумно-свідомий союз людини з Богом, що прямує до задоволення духовних потреб людини і закликає, людини до богоуподобленія.

Усі релігії і майже всі філософські системи стверджують, що релігія - від Бога, а люди невіруючі говорять про її природному, випадковому походження. З багатьох, складених останніми з цією метою теорій, особливим поширенням і довірою користуються дві: натуралістична і анімістична.

Перша визнає первинною формою релігії обожнення первісними людьми явищ природи і виробляє релігію виходячи природних у них - почуття страху їх перед явищами і силами природи і свідомості залежності долі їх.

Друга - джерелом релігії визнає обожнення дикунами душ померлих їхніх предків, нерідко були живим нащадкам і надавали різноманітні впливи на життя їх. Та й інша теорії, більш-менш правдоподібно з'ясовуючи походження багатобожжя, питання про походження самої релігії не стосуються.

Вони, припускаючи у дикуна ідею божества вже існуючої, роз'яснюють лише її різноманітні висловлювання. Але звідки і як сталася у людини ця сама ідея? Невігластво народів могло обоготворили явища природи лише • при готівки в їх свідомості ідеї божества. За законами психології, чого немає в розумі людини, того не може бути й у фактах його творчої діяльності. Тому ідея божества неодмінно повинна бути понад факту обоготворения природи. Це, по-перше. По-друге, та і інша теорії виключають єднання науки і релігії-ми ж знаємо дуже немало таких вчених, як Ньютон, Паскаль, Гальвані, Лавуазьє, Пирогов та ін., Які чим більше занурювалися в науку, тим більше переконувалися в необхідності й істині релігії.

Звідки ж і як сталася релігія?

Задовільну відповідь дає Біблія (1 і 2 гл. Кн. Буття). У ній розповідається, як Бог, що створив людину, ввів його в рай, дав йому заповіді і, перебуваючи в постійному з ним спілкуванні, тим поклав початок релігії. Релігія, таким чином, закладена в духовну природу людини, - є потреба її. Щоб переконатися в такому початку релігії, варто лише кожному з нас придивитися до своєї природи.

Людина двоїстий

Людина, придивляючись до себе самого, мимоволі усвідомлює себе істотою двоїстим. З одного боку він бачить себе чинним в світі фізичному і живуть за законами необхідності, з іншого боку, він у собі зауважує вищі запити і прагнення, тяжіння до чогось вищого, прекрасне, ідеально. Ці останні з такою вимогливістю заявляють людині про себе і так важко карають його за неуважність до них (муками совісті, безглуздям життя і тому подібному), що людина ніяк не може забути про них. Навпаки, ними він змушується визнати, що він не підкорятися повинен законам фізичного світу, а підніматися над ними, щоб задовольнити ідеальним запитам своєї природи. Але ніяка культура, ніякої прогрес не дають людині сил піднятися над природою. При всіх величезних успіхах в культурному перетворенні дійсності, людина, в межах, умовах фізичного світу, все-таки залишається простою річчю світу, невідомо, навіщо існуючої. Тому розвиток в галузі культури і цивілізації анітрохи не супроводжується збільшенням духовного щастя людини. Значить, не тут, не в галузі фізичного світу, людина може знайти задоволення своїм ідеальним запитам, їх здійснення у фактах дійсності.

Все це переконує людини, що є інший світ крім цього фізичного, світ ідеальний, що цей ідеальний світ кшталт його душі, що вона є відображення цього світу- в ньому панує Вища Добро, Вища Істина, Вища Краса - Сам Бог. Світ цей чоловік зобов'язується визнати існуючим не в мрії тільки, а насправді, бо відомо, що «ніщо» не притягає нікого- якщо існує закон тяжіння, то існує і центр, до якого всі притягується. Але звідки у людини настільки сильне прагнення до цього світу ідеального? Воно не є результат духовно-розумового розвитку людства, бо притаманне було людині ще в часи первісного життя. Відповідь може бути тільки одна: Бог вклав в душу людини це прагнення, Себе Самого в ній відобразив і постійно відкриває. Тому як квітка до сонця, так і людина тяжіє до всього істинного, ідеального, до Бога, мимоволі підкоряючись заклику Його, вкладеному від Бога в ідеальній стороні його природи.

Так сама людина своєю духовною природою свідчить, що релігія не нав'язана йому як щось йому чуже, що вона дана йому Богом і є, тому вільна потреба його духу.

Маючи релігію, людина підноситься над всім його оточуючим.

Ні в світі тваринному, ні тим більше в природі неживої нічого подібного релігії не зустрічається. - Спрямовуючи погляд і думка людини до Бога, відхиляючи його від зла життя, релігія, таким чином, являє собою найвище надбання людського духу, високо поставляє його над навколишнім його природою.