Якою має бути хороша книга?
Хороша чи погана, річ або дешевка ... Ми часто говоримо ці слова про книжки. Прочитавши газетну статтю, а тим більше художня розповідь, повість чи роман, ми складаємо свою думку про твір і неминуче даємо йому оцінку. А від чого вона залежить? Чим відрізняється гарна книга від поганої?
Є твори, які іменуються гордим словом «класика». Це книги, перевірені роками. Вони, як золото, можуть змінювати свою цінність, але залишаються цінними й актуальними завжди. Їм виставили «відмінно» знамениті критики і покоління читачів. А ось книги сучасних письменників ми оцінюємо самі. Причому правило «скільки людей, стільки й думок» тут не дуже-то діє. Абсолютно різні читачі говорять про одну й і тій же книзі приблизно однаково. При цьому, коли їх запитують, чому одна книга хороша, а інша погана, вони відповідають по-різному, а то й зовсім вагаються з відповіддю. Так чим же відрізняється «шедевр», «сучасна класика» від «попси», «одноденної дешевки»?
З вашого дозволу, я буду розглядати твори стилю фентезі. Чому? Причин цьому декілька. По-перше, це найпопулярніший на сьогоднішній день жанр художньої літератури. По-друге, це порівняно молодий жанр, тому посилатися на визнаних сторіччями класиків не вийде (це було б занадто просто). По-третє, і в найголовніших, я просто дуже люблю фентезі, прочитала багато книжок різних авторів, так що стихія ця мені близька і рідна.
Чому я задалася питанням про те, що робить книгу хорошою? Це почалося з того, що я подивилася фільм, знятий за книгою Террі Пратчетта, - «Санта-Хрякус» («Hogfather»). І фільм цей мені надзвичайно сподобався. Вирішивши, що за всіма законами жанру книга повинна бути набагато цікавіше фільму, я придбала першу книгу із серії «Світ Диска» («Санта-Хрякус» - передостанній твір з усієї цієї величезної серії). Книга була буквально «проковтну» мною рівно за три години. Особливих вражень і переживань, навіть сміху і посмішок вона в мене не викликала. Прямо як детектив Дар'ї Донцової або «Гаррі Поттер», хай вибачать мене шанувальники Террі Пратчетта. Поспішу віддати належне - книжка не настільки абсурдна, як бульварні детективи, герої і події далеко не такі плоскі, як у «Гаррі Поттера». Мені говорили, що перша книга гірше за інших. Можливо, це так. І тим не менше я задумалася: чому ця книга мене не «зачепила»?
Начебто, все на місці: маги, воїни, красиві дівчата і навіть дракони. Є навіть щось на зразок філософії. І навіть деякий гумор в наявності. І все ж чогось не вистачає. Чогось, що має змушувати вчитуватися в кожну строчку, смакуючи кожне слово. Не виникає почуття, ніби ти йдеш поруч з героєм. Немає бажання підказати йому, бідолашному, що не потрібно повертати за цей кут. А найголовніше - доводиться напружуватися, уявляючи той чи інший предмет, описаний у книзі.
Мені згадалися колись читані мною розповіді відомих і маловідомих письменників, які стверджували, що літературні герої існують, що кожна книга - це окремий світ, якщо хочете, вимір. Хороша книга проводить нас в такий світ. Читаючи «Шлях меча» і «Я візьму сам» Г.Л. Олді, я немов фізично відчувала запах розпеченого піску, чула мелодії пісень. Читаючи Р. Желязни, я разом з Корвином піднімалася на примарні сходинки Тир-на-Ногх'т. А що говорити про Толкіна! Мільйони людей в усьому світі настільки сильно забажали переселитися в його світ, що здався їм настільки близьким і реальним, що вирішили будувати Середзем'я в окремо взятих лісах.
І це стосується не тільки фентезі. Звернемося до класиків (все-таки без них ніяк). Достоєвський не був би такий переконливий, якби просто розповів нам, що вбивати людей недобре, підтвердивши наочним прикладом. Але він змусив кожного читача «влізти в шкуру» бідного студента, пройти по брудних вуличках Петербурга, скоїти вбивство, а потім відчувати цю темряву, мерзоту, біль і, нарешті, впавши на коліна, покаятися.
Вірші так виразні саме тому, що в них картина малюється не тільки словами, а й звуками, ритмом. Саме тому вони так яскраво передають те, що не під силу прозі. Читаючи «Мцирі», немов наживо бачиш горді засніжені вершини Кавказу. Блок дає нам відчути навіть аромат парфумів прекрасної незнайомки.
І, нарешті, останній приклад на користь того, що кожен письменник і поет - це насамперед художник, художник слова. «Майстер і Маргарита» - це одна з моїх найулюбленіших книг. До того як ми почали вивчати її в школі, я встигла кілька разів її перечитати. У мене в уяві склався дуже чіткий портрет Маргарити. У школі нам розповіли, що прототипом цієї героїні стала третя дружина Булгакова - Олена Миколаївна. Показали портрет цієї жінки. Я була здивована. Саме такою я і уявляла собі Маргариту. Це при тому, що тоді ще я не бачила екранізацій, а моя книга була без ілюстрацій. Мої однокласники помітили те ж саме. Між іншим, Анна Ковальчук досить-таки схожа на Олену Миколаївну.
Отже, для хорошої книги важлива яскравість описів, що породжує «ефект присутності». Це, звичайно, не єдине доданок. Важливі ідеї автора, сюжет, гумор. Але без живої картини всі інші складові просто не будуть сприйняті людиною. Зміст книги повинно відчуватися як особистий досвід, як власні переживання. І це, на мій погляд, робить книгу «річчю».
PS: Ще раз прошу вибачення у шанувальників Террі Пратчетта і «Гаррі Поттера»
PPS: Порадьте, будь ласка, чи варто все-таки купувати другу книгу про Мир Диска?
