Спілберг і його військова фантазія «Бойовий кінь». Галопом по Європах?

Професіоналізм - палиця з двома кінцями. З одного боку, знаючи всю таємницю процесу, можна бути на всі сто впевненим у кінцевому результаті. З іншого - саме впевненість робить сам процес рутинним, а всі його плоди - очікуваними. Елемент несподіванки атрофується.

Така неприємна історія вийшла зі стрічкою Стівена Спілберга «Бойовий кінь» (2011), якою режисер оформив майстер-клас з витискання сліз щастя.

Забігаючи вперед, скажу, що «Бойовий кінь» за підсумками року був номінований на всі провідні кінонагороди світу, включаючи Сатурн, BAFTA, Оскара і Золотий Глобус. І не отримав нічого. Взагалі нічого. Без призів залишилася навіть рідна компанія Спілберга DreamWorks, фахівці якої традиційно відповідали на проекті за звук, монтаж та візуальні спецефекти. Притому що шанси у військовій драми були куди більше, ніж у «Мюнхена» у 2003-му. Повна поразка на всіх фронтах, якщо враховувати, що і в прокаті «Бойовий кінь» проскакав вельми непереконливо, продемонструвавши результати, якими міг пишатися хто завгодно, але тільки не Спілберг.

Не будемо забувати, що постановник квадрологіі про пригоди «Індіани Джонса», автор «Інопланетянина» і «Списку Шиндлера» по праву вважається одним з найвпливовіших кінодіячів Голлівуду. Для досягнення такого статусу одного таланту замало буде. Справа в тому, що Спілберг, видатний представник покоління кіновундеркіндов 80-х, є не тільки винахідливим творцем, але й розважливим прагматиком. Це доводить і той факт, що відносна невдача з «Бойовим конем» не надто засмутила Стівена. Відразу після цього він переключився на практично безпрограшний варіант, взявши за основу свого наступного фільму «Лінкольн» біографію батька американської нації. І, судячи з усього, цього разу кіноакадемія буде до нього більш прихильною.

... На початку ХХ століття поняття «кінська сила» сприймалося людьми буквально, а не в рамках оцінки потужності ДВС. А фермер без коня і зовсім вважався людиною пропащим. Ось чому, коли Тед Нарракотт (Пітер Муллан) призвів додому не могутнього жеребця для ріллі, а необ'їжджених скакового коня, викуплену їм за божевільну суму в 30 гіней, його дружина Роуз (Емілі Уотсон) прийшла в лють. Мало того, що рік видався неврожайний, так Тед ще й заборгував місцевим лендлордів Лайонсу (Девід Тьюліс), який тільки й чекає зручного моменту, щоб виставити Нарракотта і його сім'ю на вулицю. Не надто переживає про майбутнє лише його син Альберт, який з дитинства мріяв про власний коні і з радістю взявся навчати домашнього вихованця нехитрим трюкам.

Тим не менш, незважаючи на локальні успіху Альберта і його улюбленця Джоуї, справи у ферми йшли все гірше і гірше. А потім грянув грім посеред ясного неба і королівство вступило в Першу світову війну. Скориставшись моментом, батько збув жеребця англійської офіцерові, яка прибуває на передову. Альберт був у нестямі від горя, але був змушений підкоритися волі глави сімейства.

І з цього моменту почалися пригоди Джоуї, який по ходу війни встиг побувати в багатьох іпостасях. Доля закидала бойового коня в обидва ворогуючі табори. З рук англійського офіцера він перекочував до двох німецьким підліткам, щоб потім ненадовго осісти на французькій фермі, звідки йому знову довелося встати на службу до супротивника. Війна забирає все і у всіх, але вона не змогла зруйнувати дружбу двох сердець, і, рано чи пізно, життєві шляхи Альберта і Джоуї знову перетнуться ...

Історія появи на світ «Бойового коня» почалася в 1982 році, коли у світ вийшов однойменний роман Майкла Морпурго. Основою для книги послужили як особисті спостереження письменника, так і розповіді ветеранів Першої світової війни, на якій тільки одна Британія втратила до 2% працездатного населення і майже мільйон коней. Морпурго писав роман у розрахунку на школярів і саме в статусі дитячого письменника прославився в рідній Англії.

Першим ділом книга зацікавила місцевих театралів і була успішно поставлена на сцені Уест-Енду, де і потрапила на очі близькій подрузі й колезі Спілберга, продюсеру Кетлін Кеннеді. Рішення про екранізацію «Бойового коня» було прийнято в рекордні терміни, сценарій доручили автору «Чотирьох весіль і одних похорону» Річарду Кертису, режисерське крісло після деяких роздумів зайняв сам Спілберг, підключивши до проекту своїх беззмінних помічників - оператора Януша Камінські і композитора Джона Вільямса. Іншими словами, режисер почав знімати «Врятувати рядового Джоуї», тільки без Тома Хенкса, зате з кіньми. Виграшним здавався і вибір епохи оповіді, благо, що події Першої світової в кінематографі висвітлені куди гірше, ніж події сорокових років ХХ століття.

Важко дорікнути Спілберга в тому, що він не вміє знімати фільми про війну. Це, що називається, камінь в неправильний город, адже саме завдяки своїм військовим драмам «Список Шиндлера» і «Врятувати рядового Райана» режисер перейшов зі стану кіно розважального в список по-справжньому серйозних постановників Голлівуду. Проблема якраз не в «невмінні», а в умінні.

«Бойовий кінь» - героїчний епік, вивірений до дрібниць. Спілберг з точністю до секунди знає, де емоційне напруження досягає піку, щоб змусити глядача крадькома лізти за носовою хусткою. Впевнена операторська рука Камінські акцентує увагу на умиротвореною морді (у фільмі до коней відносяться явно краще, ніж до людей) померлого скакуна, в той час як композитор Вільямс надривної мелодією підказує глядачеві, що пора не соромитися сліз.

Ці перевірені і нехитрі маніпуляції чітко простежуються протягом усіх двох з гаком годин. Ні блискуча акторська гра переважно британських виконавців, ні шикарні панорамні види сільській Англії і охопленої пожарищем війни Франції, ні реалістичні батальні зйомки не можуть затулити собою той факт, що всю дорогу автори нічтоже сумняшеся жонглюють аудиторією. Картина правдива, жорстока, переконлива в деталях і глобальна в неприйнятті війни в цілому, але втрачена іскра життя, що зовсім не схоже на Спілберга, якого ми знаємо.

У стрічці дуже багато вдалих знахідок, творчих і візуальних. Перед режисером стояло важке завдання зняти кіно про війну, але постаратися не відлякати глядача кривавими подробицями, без яких його останні драматичні фільми не обходяться. Деякі сцени «Мюнхена» до цих стоять у мене перед очима, а російський телеглядач позбавлений цієї «радості», бо цензура Першого каналу грунтовно почікать стрічку. У випадку з «Бойовим конем» такий потреби немає, творці самі позбулися надмірно обтяжливих епізодів і домоглися самого комерційного рейтингу PG-13, що, втім, не сильно відбилося на касових зборах.

Біда, частково, і в тому, що після нелюдських кадрів різанини в «Врятувати рядового Райана» несподіваний сплеск доходить до абсурдності гуманізму в «Бойовому коні» викликає у шанувальників таланту Спілберга неусвідомлений «розрив шаблону». Взявшись за екранізацію роману про людинолюбство і самопожертву, режисер не міг не розуміти, що доведеться суперечити самому собі.

Після феєричного мерзотника у виконанні Рейфа Файнса («Список Шиндлера») якось не віриться, що військова драма може цілком і повністю обійтися без негативних персонажів. У зв'язку з чим доводиться визнати, що «Бойовий кінь» - це всього лише технічно бездоганна, шикарно знята і поставлена, але казка, яка не має нічого спільного з реальністю.